Обличчя Енн зробилося попелясто-сірим.

— Зедд, я тебе попереджала! Не можна дозволяти йому бігати самому по собі. Він надто важливий для всіх нас. Інакше він сам себе вб'є.

Зедд, здавалося, ось-ось вибухне.

— Ти використовував символи Благодаті на браслетах?! Ох, Річард, ти сам не відаєш, що твориш! Роблячи це, ти стикаєшся з завісою!

Річард, чия увага перебувала десь в іншому місці, клацнув пальцями в сторону лежачої під лавкою гілки. Зедд, хмурячись, простягнув йому гілку. Річард, як і раніше дивлячись у вікно, переламав її об коліно.

У спалаху блискавки Келен побачила силует курки, що виднівся на підвіконні по ту сторону завіси. Коли блиснула блискавка і вдарив грім, курка метнулася в протилежний кут.

Річард кинув гілку.

Вістря увігналося птасі прямо в груди. Ляскаючи крилами і здивовано кудахчачи, курка зникла з підвіконня.

— Річард! — Келен смикнула його за рукав. — Навіщо ти це зробив? Нещасна птаха нікому не заважала! Бідолаха всього лише ховалася від дощу.

Він, здавалося, не чув її.

— Ти жила в Старому світі, — повернувся він до Енн. — Що тобі відомо про соноходців?

— Ну, дещо відомо, — здивовано відповіла Енн.

— Тобі відомо, що Джеган здатний прослизати в розум людини, просочуватися між думками і поселятися там без його відома?

— Звичайно! — Абатиса здавалася мало не обуреною настільки дитячим питанням про ворога, з яким вони борються. — Але ти і ті, хто пов'язаний з тобою узами, захищені від цього. Соноходець не в змозі проникнути в розум тих, хто відданий Магістрові Ралу. Чому так, ми не знаємо, знаємо лише, що це діє.

Річард кивнув.

— Альрік. Ось причина.

— Хто? — Здивовано кліпнув Зедд.

— Альрік Рал. Мій пращур. Я читав, що соноходці — зброя, створена три тисячі років тому під час великої війни. Альрік Рал створив заклинання — узи, — щоб захистити свій народ і всіх, хто присягне йому, від соноходців. І захисна сила цих чарівних уз переходить до кожного представника роду Ралів, наділених даром.

Зедд відкрив рот, щоб поставити питання, але Річард повернувся до Енн:

— Джеган опанував розумом одного чарівника і послав його вбити Келен і мене. Спробував зробити з нього вбивцю.

— Чарівника? — Насупилася Енн. — Кого саме? Якого чарівника?

— Марліна Пікара, — відповіла Келен.

— Марліна! — Енн, зітхнувши, похитала головою. — Бідний хлопчик! Що з ним сталося?

— Мати-сповідниця вбила його, — миттєво повідомила Кара. — Вона справжня сестра по ейджу!

Енн склала руки на колінах і нахилилася до Келен.

— Але як вам взагалі вдалося дізнатися, що…

— Ми рахуємо, що він може спробувати виконати такий трюк знову, — перебив Річард. — Але чи здатний соноходець заволодіти розумом… не тільки людини?

Енн роздумувала над питанням дещо довше, ніж воно, на думку Келен, цього заслуговувало.

— Ні, не думаю.

— Не думаєш, — схилив голову набік Річард. — Ти припускаєш чи знаєш точно? Це важливо, тому, будь люб'язна, без припущень.

Енн довго і пильно дивилася на Річарда, який відповів їй тим же, і нарешті похитала головою:

— Ні. Цього він не може.

— Вона права, — підтвердив Зедд, — я знаю достатньо про те, що він може, а що — ні. Йому потрібна душа. Така ж душа, як у нього самого. Інакше його магія просто не діє. Не може він спроектувати свій розум на камінь, щоб подивитися, про що той думає.

Річард потеребив губу.

— Значить, це не Джеган, — пробурмотів він собі під ніс.

Зедд в розпачі закотив очі.

— Що — не Джеган?

Келен зітхнула. Іноді намагатися слідувати за думками Річарда — все одно що пробувати вичерпати ложкою море.

А думки Річарда знову поскакали в якомусь одному йому відомому напрямку.

— А шими? Ти з ними розібрався? По ідеї, це досить проста штука. Ти з ними розібрався?

— Проста штука? — Фізіономія Зедда в обрамленні сивого волосся зробилася прямо-таки цегляною. — Хто тобі це сказав?!

Річард начебто навіть здивувався:

— Я про це читав. Так ти з ними розібрався?

— Ми прийшли до висновку, що «розбиратися» немає з чим, — відповіла Енн з ноткою роздратування.

— Саме так, — пробурчав Зедд. — Що ти маєш на увазі, кажучи, що це просто?

— Коло пише, що, хоча вони в перший момент і стривожилися, але після дослідження виявили, що шими — дуже простенька зброя, з якою легко боротися. — Річард витягнув руки. — Звідки ти знаєш, що це не проблема? Ти впевнений?