— А, ну ти ж знаєш, за відмінну продукцію Андера вічно йде боротьба! — Взявши Франку за руку, Далтон допоміг їй встати. — Спасибі, що прийшла. Франка, і за те, що довірила мені таку інформацію. Ти допомогла мені набагато більше, ніж думаєш.

Чародійка, здається, дещо образилася, що її ось так безцеремонно виставляють, але Далтон нічого не міг вдіяти. Його чекають справи.

Франка зупинилася і пильно заглянула йому в очі. Хоч вона й позбулася магії, але в цьому погляді було щось гіпнотичне.

— Далтон, пообіцяй, що мені не доведеться шкодувати про те, що я розповіла тобі правду.

— Франка, ти можеш розраховувати… — Він швидко обернувся на раптовий шум за спиною і машинально затулив собою Франку. У відкрите вікно влетіла величезна чорна птиця. Ворон. Птах застрибав по столу. Розправивши крила і допомагаючи собі дзьобом, він швидко крокувала по гладкій шкіряній поверхні, супроводжуючи свої рухи чи то сердитим, чи то здивованим карканням.

Далтон кинувся до срібної підставки і вхопив меч.

Франка спробувала перешкодити йому.

— Далтон, ні! Вбити ворона — погана прикмета!

Її втручання і несподіваний нирок птиці призвели до того, що Кемпбелл промахнувся.

Ворон, каркаючи і хитаючись, дошкандибав до краю столу. Далтон ласкаво, але рішуче відсторонив Франку і знову заніс меч.

Ворон скосивна нього оо, схопив у дзьоб книжечку, що належала колись Йозефу Андеру, і злетів до стелі.

Далтон миттєво зачинив вікно позаду столу. Ворон накинувся на Далтона. Поки він закривав друге і третє вікно, гострі кігті рвали йому волосся.

Далтон полоснув мечем по шаленій грудці пір'я, але лише злегка щось зачепив. Ворон, відчайдушно каркаючи, кинувся до вікна. На всі боки бризнули осколки скла. Далтон з франко закрили обличчя руками.

Коли Далтон прибрав руку, він побачив, що птиця стрибнула на гілку найближчого дерева, схопилася за гілку, зірвалася, вхопилася знову. Схоже, вона була поранена.

Далтон жбурнув меч на стіл і схопив спис. Крякнувши від зусилля, він через розбите вікно метнув спис у ворона.

Ворон швидко злетів, не випускаючи книжки. Спис просвистів мимо. Чорний птах розтанув в ранковому небі.

— Добре, що ти не вбив його, — тихо сказала Франка. — Це принесло б тобі біду.

— Він вкрав книгу! — Далтон обурено глянув на порожній стіл.

— Ворони — птахи цікаві, — знизала плечима Франка. — Вони часто крадуть всяку всячину, щоб віднести подругам. Адже ворони утворюють пари на все життя, ти не знав?

Далтон оправив одяг.

— Та невже?

— Але самки дурять самців. Іноді, коли чоловік десь літає, збираючи барахло для їх гнізда, дружина дозволяє іншому злучитися з нею.

— Та ну? — Сердито буркнув Далтон. — А мені-то що до цього?

— Просто подумала, що тобі це може бути цікаво, — знизала плечима Франка і підійшла, оглядаючи розбите вікно. — Цінна була книжка?

Далтон ретельно обтрусив з плеча осколки.

— Ні. На щастя, всього лише непотрібна нікому стародавня книжечка, написана мертвою мовою, якої нині не знає ніхто.

— А! Що ж, хоч це непогано. Радій, що вона не цінна. — Далтон взявся в боки.

— Ні, ти тільки подивися на цей розбій! Тільки подивись! — Піднявши кілька чорних пір'їн, він викинув їх у розбите вікно». І побачив краплі на столі. — Принаймні він кров'ю заплатив за свій скарб!.

Настав час стати стіною проти нахабства! — Бертран Шанбор, новообраний і присвячений в сан Суверена Андера, звертався з балкона до величезного натовпу, який заповнив всю площу й сусідні вулиці.

Далтон знав — вітальні крики триватимуть ще досить довго — і скористався можливістю подивитися на Терезу. Та хоробро посміхнулася йому, витираючи хустинкою очі. Вона не спала майже всю ніч, молячись про душу покійного Суверена і просячи Творця дати новому Суверенові сили.

Далтон теж майже всю ніч не спав: разом з Бертраном і Хільдемарою він розписував, хто і що повинен говорити. Бертран був у своїй стихії. Хільдемара блищала. Далтон тримав поводи.

Наступ почався.

— Як ваш Суверен я не можу допустити, щоб жорстока несправедливість обрушилася на народ Андера! Магістр Рал — з Д'хари. Що він знає про потреби нашого народу? Як він може, приїхавши сюди вперше, очікувати від нас, що ми віддамо себе на його милість?

Натовп ревів і верещав. Бертран тримав паузу.