Залишивши велику частину ескорту чекати на місці і наглядати за кіньми, Річард з Келен і кількома солдатами пішли вперед, щоб дізнатися, в чому справа. Дю Шайю і питати не стала, чи можна їй піти з ними. Вона просто пішла. Джіан, перевіривши околиці і нічого загрозливого не виявивши, приєднався до них. Зупинившись в тіні двоповерхового будинку на розі площі, вони прийнялися непомітно спостерігати.

В кінці площі височів поміст з кам'яними перилами. Звідти робилися публічні оголошення. Перед від'їздом з Ферфілда Річард виступав там перед вельми зацікавленою і доброзичливою аудиторією. Річард з Келен на зворотному шляху заїхали в Ферфілд, маючи намір знову виступити на площі перед тим, як їхати в маєток. Потрібно було терміново приступати до вивчення книг про Йозефа Андера, або написаних ним самим, щоб відшукати ключ до вирішення завдання, дізнатися, як знешкодити шимів. І хоча варто було поспішати, Річард захотів ще раз поговорити з жителями міста, повторити і посилити те, що сказав в минулий раз.

За останні дні шими розперезалися ще дужче. Здавалося, що вони вже всюди. Річарду і Келен вдалося врятувати декількох своїх солдатів, котрі рвонули на нездоланний поклик смерті, готових вже стрибнути у воду чи зробити крок у вогонь. Деяких врятувати не встигли. Останнім часом Річард і Келен практично не спали.

Зібралася натовп почав скандувати:

— Ні війні! Ні війні! Ні війні! — Монотонне скандування, лунке і нав'язливе, було схоже на гуркіт далекого грому.

Річард вважав це доброю ознакою, що цілком відповідала його сподіванням. Однак його стурбував гнівний вираз очей присутніх і інтонація, з якою вони скандували. Деякий час скандування тривало, наростаючи, як гуркіт лавини.

Стоячий біля платформи чоловік посадив собі на плечі маленьку дівчинку, щоб її бачили всі.

— Вона хоче щось сказати! Дайте їй сказати! Будь ласка! Послухайте мою доньку!

Натовп заохочувально заревів. Дівчинка років десяти-дванадцяти на вигляд рішуче підійнялася по сходинках на поміст і підійшла до поручнів. Натовп затих.

— Будь ласка, милий Творець, почуй наші молитви! Не дай Магістрові Ралу розв'язати війну! — Вимовила вона дзвінким дівочим голоском з властивою юності довірливою силою. Потім подивилася на батька. Той кивнув, і вона продовжила: — Нам не потрібна його війна! Будь ласка, милий Творець, нехай Магістр Рал дозволить нам жити в світі!

Річарду немов встромилася в серце крижана стріла. Він хотів пояснити все цій дитині, роз'яснити тисячі речей, але знав, що вона не зрозуміє нічогісінько. Рука Келен на плечі мало заспокоювала.

Ще одна дівчинка, трохи молодша першої, піднялася на платформу.

— Будь ласка, милий Творець, нехай Магістр Рал дозволить нам жити в мирі!

Утворилася черга. Батьки підносили до східців діточок всіх віків. І всі діти говорили одне і те ж. Деякі говорили просто: «Дай нам мирно жити!», деякі навіть не розуміли толком сенс того, що говорять.

Річарду було абсолютно ясно: дітлахи репетирували ці слова цілий день. Ці слова — не з дитячого лексикону. Але розуміння мало полегшувало біль — адже діти вірили в свої слова.

Деякі дітлахи говорили неохоче, інші нервували, але більшість явно пишалися, що беруть участь у настільки значному заході. По гарячності, з якою вимовлялися слова, можна було визначити, що діти постарше вірять, що здатні змінити історію і запобігти тому, що здається їм катастрофою.

Один хлопчик запитав:

— Милий Творець, чому Магістр Рал хоче вбити дітей? Нехай він залишить нас у спокої і дозволить нам мирно жити!

Натовп вибухнув привітальними криками. Хлопчина, надихнувшись, повторював свою коротку промову знову і знову. У натовпі багато людей плакали.

Келен з Річардом мовчки переглянулися. Обом було очевидно: це не спонтанний виступ. Це добре підготовлена і розіграна акція, пряме цитування розісланих послань. Річарду вже повідомляли про те, що відбувається щось подібне, але тепер він побачив все своїми очима і здригнувся.

Нарешті на платформу вийшов чоловік, в якому Річард впізнав одного з Директорів по прізвищу Прево.

— Магістр Рал, Мати-сповідниця! — Прокричав він у натовп. — Якщо ви мене зараз чуєте, то я хочу запитати вас, навіщо ви принесли вашу злісну магію нашому миролюбному народу? Чому хочете утягнути нас у вашу війну, у війну, яка нам не потрібна? Послухайте дітей, бо їхніми вустами говорить мудрість! Немає ніякого резону розв'язувати конфлікт, не спробувавши спочатку домовитися. Якщо б вас хвилювали долі невинних діточок, ви б сіли за стіл переговорів з Імперським Орденом і вирішили ваші розбіжності. Орден цього хоче, так чому ж ви проти? А може, вам потрібна ця війна, щоб захопити те, що вам не належить? Щоб ви могли поневолити тих, хто вас відкинув? Прислухайтеся до мудрих слів дітей і, будь ласка, в ім'я всього, що є хорошого, дайте нам можливість зберегти мир! Натовп почав скандувати:

— Хай буде мир! Нехай буде мир!

Прево деякий час слухав, потім продовжив:

— Нашому Суверенові належить виконати величезну роботу! Ми дуже потребуємо його керівництва! Чому Магістр Рал наполегливо відволікає нашого Суверена від роботи на благо народу? Чому Магістр Рал піддає наших дітей такій величезній небезпеці? — І сам відповів на своє запитання: — З жадібності! Зі своєї жадібності!

Келен поклала руку Річарду на плече — але його це мало втішило. Він бачив, як вся його тяжка праця поглинається полум'ям брехні.