Далтон гидливо пирхнув. Осли вони всі і заслуговують уготованої їм долі. Тепер вони належать Імперському Ордену. У всякому разі, скоро будуть.

Виглянувши у вікно, він побачив натовп, що рухався до міської площі. Всю ніч лив дощ, але тепер з неба сіялася лише дрібна мжичка, і народ повертався на площу. Нічна злива змила з бруківки дві плями сажі, які залишилися на тому місці, де згоріли дві людини.

Натовп, природно, звинуватив в трагедії Магістра Рала, що обрушив на них свій гнів. Далтон сам наказав своїм людям, звинуватити в цьому д'харіанця, прекрасно розуміючи, що тяжкість звинувачення переважить відсутність доказів.

Що ж відбулося насправді, Далтон не знав. Єдине, що йому було відомо, — цей випадок далеко не перший. Але що б це не було, нещастя сталося на диво вчасно. Воно відмінно доповнило промову Директора Прево.

Далтон розмірковував, чи не пов'язані ці загоряння з тим, що говорила Франка про зникнення магії. Він не міг зрозуміти, як таке може бути, але сумнівався, що чародійка розповіла йому все. Останнім часом вона вела себе на рідкість дивно.

Далтон обернувся на стукіт у двері. Увійшов Роулі і вклонився.

— У чому справа?

— Міністр, — промовив Роулі, — ця… жінка тут. Та, що надіслав імператор Джеган.

— Де вона?

Там, далі по коридору. П'є чай.

Далтон поправив піхви. З цією бабою жарти погані. Кажуть, вона набагато могутніша за інших. Навіть за саму Франку. І Джеган запевнив його, що на відміну від Франки вона як і раніше повністю володіє своїм даром.

— Відвези її в маєток. Надай кращі покої. Якщо вона тобі… — Далтон згадав про здатність Франки до підслуховування. — Якщо вона тобі на щось поскаржиться, подбай, щоб все було так, як вона захоче. Вона — дуже важлива гостя, і поводитися з нею слід відповідно.

— Так, пане міністр, — вклонився Роулі.

Далтон помітив, як Роулі посміхнувся куточком губ. Він теж знав, навіщо ця жінка тут. І з нетерпінням чекав того, що станеться.

Далтон хотів скоріше покінчити зі справою. Діяти потрібно вкрай обережно. Доведеться вичікувати слушного моменту. Форсувати події не можна, інакше вся затія піде прахом. Але якщо вони все зроблять як треба, успіх буде грандіозним. Вдячність Джегана їм забезпечена.

— Я ціную вашу щедрість.

Далтон обернувся на жіночий голос. Гостя сама увійшла в двері. Роулі змістився в сторону, поступаючись.

Перед Далтоном стояла жінка середніх років, з темним, припорошеним сивиною волоссям. Просте темно-синє плаття щільно облягало фігуру. Сукня була довгою й закритою.

Посмішка лише трохи торкнула її губи, але виразно бігала в карих очах. Такої мерзенної усмішки Далтон не бачив зроду. Посмішка безсоромно демонструвала колосальну зарозумілість. Через зморшки в куточках рота і очей самовдоволена посмішка, здавалося, навічно приклеєна до її обличчя.

У нижній губі була протягнута золота каблучка.

— І ви будете?.. — Запитав Далтон.

— Сестра Пантея. Прибула сюди, щоб поставити мій дар на службу Його Превосходительству імператору Джегану. — Тихий потік слів був пронизаний арктичним холодом.

— Міністр культури Далтон Кемпбелл, — кивнув Далтон. — Спасибі, що приїхали, сестра Пантея. Ми дуже вдячні вам за те, що ви люб'язно погодилися надати нам вашу незамінну допомогу.

Сестру Пантею прислали, щоб вона поставила свій дар на службу Далтону Кемпбеллу, але він не вважав за потрібне на це вказувати. Далтону не було необхідності нагадувати гості, що золоте кільце в губі у неї, а не в кого-небудь іншого. Цей факт був очевидний для обох.

Далтон обернувся на крики, які доносилися у вікно, подумавши, що це батьки та родичі загиблих минулої ночі повернулися до місця загибелі своїх близьких. Сюди весь ранок приходили люди і покладали квіти та інші підношення на місце загибелі тих двох людей, поки площа не стала походити на гротескне садове звалище. І сумні крики весь час супровожували сірий день.

Сестра Пантея повернула Далтона до справ насущних.

— Мені треба побачити тих, хто обраний здійснити діяння.

— Он, Роулі, — вказав Далтон, — він один з них.

Не кажучи ні слова, вона без жодного попередження закарбувала долоню на лоб Роулі. Пальці ковзнули в руду чуприну, і сестра Пантея вчепилася Роулі в голову, ніби збиралася здерти скальп. Роулі широко розкрив очі і затремтів усім тілом.

Сестра бурмотіла якісь незрозумілі слова, і кожне слово, здавалося, вростає в Роулі.

На останній фразі сестра швидко вдарила Роулі по голові. Тихо скрикнувши, юнак осів, ніби втративши кістки.

І майже відразу піднявся і потрусив головою. Потім посміхнувся і як ні в чому не бувало обтрусив темно-коричневі штани. Помітних змін у ньому не було, незважаючи на додане йому закляття.