Підійшовши до бічного столика, Далтон налив собі води. У нього був жар і трохи крутилася голова. Що ж, цього слід було очікувати.

— Що тобі потрібно, Стейн?

— Просто візит ввічливості.

— А! — Далтон відпив води.

— Непоганий кабінет ти собі відхопив.

Кабінет дійсно був гарний. Все тут було найкраще. Єдина річ, яку Далтон переніс сюди з колишнього кабінету, — срібна підставка для меча. Вона йому подобалася, і він узяв її з собою. Як ніби щось згадуючи, Далтон торкнувся ефеса.

— Що ж, ти це заслужив, — додав Стейн. — Безумовно, заслужив. Хоча й для себе самого ти теж непогано постарався. Для себе і своєї дружини.

— Новий меч, Стейн? — Кивком вказав Далтон. — Дещо шикарний для тебе, по-моєму.

Імперців, схоже, сподобалося, що Далтон зауважив обнову.

— А, оце, — він підчепив меч за гарду і витягнув на кілька дюймів з піхов, — Меч Істини. Справжній меч, який носить Шукач.

Далтона якось зовсім не порадувала думка, що меч виявився в руках такого типа, як Стейн.

— Звідки він у тебе?

— Один з моїх людей приніс. Не обійшлося, правда, без купи клопотів.

— Та ну? — Запитав Далтон, зображуючи зацікавленість.

— Поки вони тягли меч до мене, попутно захопили Морд-Сіт. Справжній Меч Істини і справжня Морд-Сіт! Тільки уяви!

— Вражає. Імператор буде задоволений.

— Неодмінно. Так, він буде задоволений, коли я вручу йому меч. До речі, новини, що він від тебе отримав, йому теж сподобалися. Нанести настільки нищівну поразку Магістрові Ралу — це щось! Скоро вже наша армія буде тут, і ми його схопимо. А Мати-сповідницю ти ще не знайшов?

— Ні. — Далтон відпив ще води. — Але з тим закляттям, що наклала на неї сестра Пантея, навряд чи у неї є шанс викараскатися. Судячи зі збитих кісточок на пальцях моїх хлопців, вони свою справу зробили. — Помовчавши, Далтон продовжив, не піднімаючи очі: — У всякому разі, непогано попрацювали, поки їх не застигли на місці і не вбили. Ні, цієї зустрічі Мати-сповідниця не пережила. А якщо і жива, то я скоро про це дізнаюся. Якщо ж померла, — Далтон знизав плечима, — можемо її тіла ніколи і не знайти. — Далтон притулився до столу. — Коли Джеган буде тут?

— Скоро. Можливо, через тиждень. А авангард трохи раніше. Йому не терпиться скоріше влаштуватися в вашому гарному місті.

Далтон почухав лоб. Його чекали справи. Хоча взагалі-то це не мало значення.

— Гаразд, на випадок якщо знадоблюся, я поблизу, — повідомив Стейн і попрямував до виходу. Біля дверей він обернувся: — Так, Далтон, Бертран сказав мені, що ти поставився з розумінням до нього і твоєї дружини.

— А чому б ні? — Смикнув плечем Далтон. — Вона всього лише жінка. Досить клацнути пальцями, і до мене їх збіжиться дюжина. Це не те, з чим потрібно відчувати себе власником.

Стейн здавався щиро задоволеним.

— Добре, що ти взявся за розум. Імперський Орден тобі підійде. У нас щодо жінок власницькі настрої не в честі.

Далтон намагався збагнути, де могла сховатися Мати-сповідниця.

— Ну, значить Орден мені сподобається. Я і сам такі погляди не схвалюю.

Стейн пошкріб щетинисте підборіддя.

— Я радий, що ти так до цього ставишся, Далтон. А коли вже на те пішло, то хочу тебе привітати — ти вибрав за дружину відмінну шлюшку.

Далтон, що зібрався вже було зайнятися паперами, напружився:

— Що, прости?

— Ну, Бертран… він час від часу мені нею поступається. Він постійно хвалився нею і захотів, щоб я теж її покуштував. Їй він віщав, ніби Творець хоче, щоб вона мене ублажала. І повинен тобі сказати, вона дуже гаряча штучка.

Стейн обернувся до дверей.

— Почекай хвилинку, Стейн, — окликнув його Далтон.

— Ну, що ще? — Обернувся імперець.

Меч Далтона свиснув і розпоров Стейну живіт прямо під ременем. Далтон завдав удару акуратно, щоб не розсікти все, а лише розкрити черевину настільки, щоб кишки вивалилися під ноги імперця.

Стейн охнув, розкрив рот і виряченими очима втупився на підлогу. Потім підняв погляд на Далтона і впав на коліна. Стогін перейшов в хрип.

— Знаєш, — меланхолійно повідомив Далтон, — як з'ясувалося, я все ж власник. Дякуй добрим духам, що твоя смерть виявилася швидкою.

Стейн повалився на бік. Далтон переступив через нього, зайшовши імперцю за спину.

— Але саме тому, що помреш ти швидко, мені б не хотілося, щоб ти вважав, ніби хоч щось упустив або що я неуважно поставився до твого візиту.