Шрифт:
Доброчин глянув на Актутруяна через стіл. Якби він сказав про ці два тижні спочатку, ярли могли б скрутити його по руках і по ногах, бо й у Сігурда був такий настрій, Доброчин збагнув це аж тут. В усякому разі, Сігурд не схотів би остаточно пересваритися зі своїми. Але тепер Актутруян мовчав, мовчали й інші ярли, й це свідчило про те, що вони згодні й навіть задоволені, бо коли Доброчин замкнув їхній полк у княжому дворі, можна було сподіватися на найгірше.
Але Доброчин іще, напевно, не все сказав. Не зводячи ока з Сігурда, який байдуже дививсь на ближнє вікно, він промовив:
— А третє моє слово до вас буде таке. Печенізький хан Ільдея перейшов Рось і толочить наші ниви по цей бік Борчеська. Ярли й вікінги повинні турнути хана за Рось.
По хвилі Актутруян вигукнув:
— Ми підемо на орду, але якщо з нами підуть і твоя дружина та вої.
— Чому це так?
— Бо якщо ми вийдемо з Києва, — пояснив Актутруян, — ви зачините ворота й більше нас не впустите.
Доброчин почав ходити між дверима та найближчим вікном, поки ярли схвально кивали до Актутруяна. Після довгих роздумів квязь відповів:
— Хай буде так, як ви хочете.
Уже в городі Сігурд запитав:
— А якби Актутруян послав когось перевірити, чи вікінги й справді зачинені в княжому дворі?
— Було б трохи сутужніше, — відмовив Доброчин.
— Трохи?
Доброчин кивнув:
— Бо я перед цим звелів Жданові Будимировичу пильнувати.
Все закінчилося саме так, як і хотілось Доброчинові. Він навіть не сподівався на таке легке розв'язання котори.
А все подальше залежало від Ждана.
Грекиня Марія, колишня Ярополкова жона, а тепер третя жона великого князя київського Володимира, займала в старому гаремному хоромі половину світлиць. На другій половині сиділа друга жона Рогніда. А ще напровесні минулого року Марії належав увесь хором.
Відтоді в княжому дворі сталися великі зміни.
Іноді Марію обсідали сумні думки: що б вона вдіяла, якби Володимир вирішив привезти сюди й свою першу жону — чехиню Людмилу? Їй навіть з Рогнідою не було життя.
Великий князь рідко заходив на її половину, та й то здебільшого не сам, а найчастіше з вуєм Доброчином. А на ніч залишався в другої жони.
Найдужче страждала Марія вечорами, коли в усіх її чотирьох світлицях та одрині запалювали свічки, а по кутках оживали тіні. Марія з дитинства боялась темних кутків, а з роками ця боязнь не поменшала. В тому був винний Ярополк. Іноді він розповідав їй вечорами про своїх предків, цілком певний того, що душі померлих лишаються в своєму домі. Ця певність потроху передалась і їй, хоча Марія з народження була християнка.
Й не тільки це завдавало Марії вечорами страждань. Їй минало двадцять четверте літо, але в ній пізно прокинулася жона. Святослав привіз її до Києва ще дівчинкою й подарував старшому синові, коли їм з Ярополком і по тринадцять не було.
Та коли в Марії врешті-таки прокинулася жінка, це стало для неї неабияким відкриттям. Навіть приголомшило молоду княгиню. Раніше вона не вірила у всі оті захоплені потаємні жіночі балачки, слухала й не вірила, нібито людині дано такий жагучий і невситимий вогонь. Досі Марія просто терпіла Ярополка, звикнувши до нього з дитячих літ, а тепер закохалася всіма силами своєї душі й палкого полудневого серця.
А потім вона вперше понесла в собі плід. Це було для Марії не меншою несподіванкою, й вона замкнулася в собі. Не враз наважилась порадувати Ярополка, а коли врешті розповіла йому, була вражена його байдужістю. Ярополк забув про це наступного ж дня.
Тепер вона його розуміла. Для нього й для неї настали були такі часи, коли людині просто не до того.
У Марії народився син Святополк, якому тепер минав шостий місяць, але це не був Ярополків син. Коли Ярополк утік разом з варягами, покинувши її саму, в неї стався викидень. Марія сприйняла це як кару за гріхи, дорогу плату за дотеперішнє щастя, спокуту за провину перед Христом. Вона не знала, в чому полягає її гріх, і це озлобило її серце супроти бога.
До Києва ввійшла новгородська рать. У старому хоромі сіли Доброчин і Володимир, на тій половині з'явилась його молода жона, яка з погордою дивилася на Марію, знесилену недугою й озлоблену проти себе й усіх людей. Тепер вона ненавиділа свого мужа Ярополка, причинника її нещасть, ненавиділа й руду щебетливу Рогніду, яка поводилась господинею в хоромі й усьому княжому дворі. Од самого вигляду цієї щасливиці Марію судомило. Вона днями й ночами плекала думку про мсту, ця мста мала бути такою страшною й невідворотною, яку тільки могла побажати жона жоні.