Шрифт:
Проте навіть у часи розквіту міліцейської сваволі винних називав суд, а матеріали до суду передавала Прокуратура після проведення слідчих дій і завершення слідства. Функції міліції – знайти підозрюваного і за шкірку притягти в тюремну камеру. Далі докази його провини чи свідчення непричетності до злочину шукають уже слідчі Прокуратури. В їхній компетенції відпускати затриманих, змінювати арешт на підписку про невиїзд, відкриття і закриття кримінальних справ.
Тому всі справедливі запитання та претензії тих, кого цікавить, чому бандити досі не сидять у тюрмах, Луценко переадресовує Генеральному прокурору України, на яку МВС не має ніякого впливу. Відомий приклад – міліція за 2005 рік зафіксувала 4 тисячі фактів хабарництва, а після волокити в Прокуратурі і судах реальні терміни ув’язнення отримали… аж 45 чоловік. Ситуація ускладнювалася тим, що, за розпорядженням глави держави, у крісло генерального прокурора повернувся давній антипод Луценка – Святослав Піскун. Спрацюватися «головний міліціонер» і «головний прокурор» так і не змогли.
До речі, вже будучи відставленим, Юрій Луценко заявив про своє обурення з приводу того, що Президент України 16 лютого 2007 року нагородив орденом Ярослава Мудрого III ступеня колишнього Генерального прокурора Михайла Потебенька. Про це лідер «Народної самооборони» говорив журналістам на прес-конференції в Рівному: «Для мене було моральним шоком вручення ордена Потебеньку, який є символом беззаконня. Це помилка апарату президента. Нагородження сьогодні таких діячів є аморальним вчинком». Хоча він і не виключив, що в цьому випадку Ющенка могли в такий спосіб підставити.
Манера спілкування цивільного керівника МВС із пресою в той період швидше нагадувала рапорти та звіти.
Це стало причиною першого конфлікту з Піскуном – його розлютило оголошення перших порушених проти високопосадовців справ. Відповідь була знову ж таки публічною – суспільство має право знати і контролювати роботу правоохоронців, що живуть за їхні податки. Міліція буде доповідати людям про виконану ними частину роботи. Генпрокуратура після цього може або закрити справу, або інформувати людей про її передачу до суду. Імітації бурхливої роботи у взаємній мовчазній поруці Луценко не прийме.
Нові правила радо вітають реальні робочі конячки МВС – опери, слідчі, замордовані саботажем і продажністю сусідів по системі. Натомість Луценко наживає нових могутніх ворогів. Але вперто продовжує жити за своїми правилами відкритості. Наприклад, Луценко озвучує свою зарплатню – п’ять тисяч гривень. До речі, це в три рази менше, аніж зарплата пересічного нардепа. Вимагає від керівного складу подати декларації про доходи і видатки. Ті опираються – немає відповідного закону. Його проект розробляється, але гине в нетрях парламенту. Так само він інформує про свою квартиру на Печерську, яка хоча теоретично
і вважається житлом еліт-класу, насправді нічим особливим не відрізняється і була придбана ще до «помаранчевої» революції. Міністр відмовляється від зайвої обслуги, належних йому за статусом державних дач під Києвом та в Криму. Про відомчі лазні, які так полюбляли його попередники, говорить: «Якби я в усіх них помився, то змилився б зовсім!» Ще Луценко заявляє: довкола нього і підпорядкованого йому міністерства більше не буде бізнес-проектів і оточення з людей на кшталт російського бізнесмена Максима Курочкіна, чиї фінанси, за версіями ЗМІ, крутилися в кількох українських політичних проектах.
Єдине, від чого не може відмовитися, – спеціальний літак МВС. Цей зручний вид транспорту потрібен новому міністру для швидкісного пересування країною, аби особисто брати участь у процесах реформування міліції.
«Це просто катастрофа: міліція і «кришує» кримінал, і знущається над людьми, і займається катуванням»
На місцях відразу було введено обов’язкову і жорстку систему прийому громадян. Луценко намагався поміняти відомий всім принцип, коли робота з заявниками зводиться до того, що людину правдами і неправдами змушують свої заяви забрати. За незаконну відмову від порушення кримінальної справи летять голови начальників райвідділів.
Наступний крок – так звана «система комісарів». У кожну область направлявся особистий представник центрального апарату, який курирував роботу на місцях. Щойно ситуація потребувала втручання з центру, на місце негайно вирушала спеціальна робоча група, яку чим далі, тим частіше очолював особисто міністр Юрій Луценко. Приводом для такого оперативного втручання могла бути доповідна записка: на виклик по «02» чергова група їхала довше, ніж належить у таких випадках. І якщо швидкому приїзду для роботи по гарячих слідах не перешкодило стихійне лихо чи природний катаклізм, на винуватців чекала серйозна розмова. А результатом аналізу ставав новий наказ щодо ліквідації проблеми по всій системі. Так перейшли на облік ваги вилученого наркозілля замість статистики справ-паличок проти хворих наркоманів. Так почали проводити експертну дооцінку явно заниженої вартості автомобілів. Так за три місяці замінили білизну, провели воду і каналізацію в більшості ізоляторів МВС. Так почали створювати єдину комп’ютерну систему міліції.
Але перший переляк системи пройшов. Саботаж Прокуратури провокував не менш активну позицію і в МВС.
– Під кінець осені 2005 року в Києві зібрали начальників обласних управлінь. Ми робили виїзні колегії на полігоні внутрішніх військ у Петрівцях, там такий невеличкий клуб солдатський. Мікрофони мені тоді не знадобились, а говорив я з використанням максимальної повноти ненормативної лексики. Ви, кажу, вже розтовстіли, жирком підпливли, вже знову повертаєтеся до минулого, і ви думаєте – я один буду воювати? Я віддав міліції вже все – імідж, енергію, авторитет у громади, – то тепер ви маєте цей авторитет завойовувати і справами кріпити на місцях. Бо ваш авторитет – це мій авторитет. Якщо цього не буде, якщо ви своїми діями мене почнете ганьбити, буду знову шукати нових керівників. Словом, така чоловіча розмова вийшла, з відповідними нецензурними вставками. Прізвища називав, показував свою поінформованість про стан справ на конкретних прикладах. Ось ти, кажу, думаєш, що затримав когось, віддав у прокуратуру і – все? Я тут один маю з Прокуратурою гризтись, а ви будете мовчки хоронити справи? То я найду мента, який буде так само, як я, виступати на обласному рівні. Або іншому кажу: ось ти пішов на обшук, а діло було на кордоні, і тебе, міліцейського керівника, не пускає прикордонник, покриваючи кабак, який під його дахом ганяє контрабанду! І ти дотепер не пов’язав його і не довів його хабарництво на кордоні? Думаєте, це моя справа? Чи до одеситів: думаєте, я не знаю про спиртовози ваші, контрабанду і таке інше? Люди знають, ці ж самі люди чують Луценка, який запевняє, що бореться з контрабандою, порівнюють почуте з побаченим – і нема довіри міліції! А ви мені показники поставили, палички понамальовували! Мене почули, бо так, зрозумілою мовою, без циркулярів та паперових стосів, швидше доходить. І команда підтягнулася.