Послухаймо М. М. Карамзіна:

«В один час із Князем Іоаном Іоановичем помер і хан Бердибек, ставши жертвою своєї мерзенної розпусти, і Кульпа, родич його, воцарився. Маючи двох синів Християнської Віри, Іоана та Михаїла… але Кульпа владарював лише 5 місяців і загинув разом із синами, вбитий Наврусом»… [41, том IV, с. 319].

Карамзін відверто бреше, коли об’єднує смерть князя «Іоана» зі смертю Великого хана Бердибека, бо Троїцький

літопис об’єднує смерть московського князя і Великого хана Золотої Орди Кулпи. Послухаймо: «В літо 6867 (1359 рік. — В. Б.). Переставився князь Іван Іванович, листопада 12… Тої ж зими убиша царя Кульпу» [59, с. 230].

А Никонівський літопис уточнює: «…сяде в Орді на царстві Кулпа, і царства місяців 6 і дній 5… І убієн бисть от Науруса з двема сини своїми, з Михаїлом та Іваном».

Як точно літопис володіє матеріалом, ніби говорить про свого князя!

Князь Іван і хан Кулпа пішли з життя в листопаді 1359 року. А хан Бердибек загинув навесні.

Усе збігається. Зацікавлені можуть звернутися до арабських і перських джерел, можуть навіть установити збіг дат смерті князя–оглана «Івана» і Кулпи. При цьому кожен розуміє: князь–християнин міг з’явитися у столиці Сараї тільки з північних улусів Золотої Орди.

У нашому випадку вперше за всю історію Орди Великим ханом став московський православний князь–оглан Іван Кулпа. Але тут же був убитий мусульманською гілкою роду Чингісидів.

10

Починаючи з 1359 року, в Золотій Орді упродовж двадцяти років відбувалася «велика смута», тобто великий розбрат. За ці двадцять років на престолі держави побувало 25 ханів. Однак слід зауважити, що фактичним правителем Золотої Орди всі ці роки залишався темник Мамай, який не був Чингісидом.

Як би московські історики не вправлялися у брехні, але влада у ті роки в Орді існувала і Москва своєчасно платила податки до скарбниці. А на Московський улус і далі видавали ярлик у Сараї. Не стану наводити свідчення російських істориків, що підтверджують ці безперечні істини.

Щоб показати свою велич і незалежність, московити і в цей період існування Московського улусу Золотої Орди запустили велику брехню про так звану Куликовську битву. Брехню про саме її існування.

Послухаймо казахського історика К. К. Даніярова:

«У книзі Утемиша Хаджі «Чингіз–наме»… не згадується Куликовська битва, а сповіщається про перемогу Тохтамис–хана над Мамаєм і його убивство.

Про Куликовську битву повідомляють тільки російські історики. Повідомлення очевидців тих подій, арабських істориків, послів та Утемиша Хаджі, які не є зацікавленою стороною, стали доказом, що Куликовської битви не було» [57, с. 160].

Про битву, яка відбулася в 1380 році між Мамаєм та Тохтамишем, повідомляєя і ВРЕ: «Тохтамиш в 1380 році розгромив військо Мамая на р. Калці»[18, том 9, с. 561].

До речі, неодноразові археологічні розкопки, проведені на Куликовому полі, не дали жодних підтверджень щодо битви. Як кажуть, все перерили, а слідів немає. Більш ніж дивно!

А тепер пригадаймо, як довго Мамай збирав своє військо перед Куликовською битвою, і зрозуміємо: дві велетенські битви в 1380 році він провести не міг. Тим більше, що після поразки від нового хана Золотої Орди Тохтамиша втік до Криму, де і був страчений 28 листопада 1380 року. Така правда про битву 1380 року.

Отже, на престол Золотої Орди зійшов хан Тохтамиш.

Вище ми вже повідомляли, що до нашого часу збереглися такі золотоординські ярлики:

а) ярлик хана Тохтамиша Бек Хаджі від 10 вересня 1391 року;

б) ярлик (лист) хана Тохтамиша до польського короля Ягайла від 20 травня 1392 року;

в) ярлик хана Тимур–Кутлука Мухаммеду від 24 травня 1397 року.

Спробуємо за цими документами і свідченнями арабських, перських і російських істориків відтворити історичну достовірність подій, які відбувалися в Золотій Орді з 1380 до 1400 року. Тому що московське подання реалій того часу не просто наповнене брехнею, але фактично всю історичну канву подій перевернуло догори ногами. І ми в цьому переконаємось.

Ми вже говорили, що Тохтамиш–хан прийшов до влади у Золотій Орді в 1380 році за допомогою еміра Тамерлана (Тимура), який на той час узурпував владу в Мавераннахрі, відібравши її у нащадків Чингісидів — Тоглук–Тимура і його сина Ільяса Ходжі.

Звичайно, Тохтамиш як вірний Чингісид виступив проти захоплення Тимуром старих володінь Золотої Орди в Закавказзі. Там, на Кавказі, в 1389 році зіткнулися збройні сили Тохтамиша і Тимура. Дуже велику частину військ Тохтамиша складали військові дружини Московського, Володимирського, Тульського, Наровчатського (Мохшинського) улусів. У 1389 році він вимушено відступив із Закавказзя — перегрупувавши війська, відійшов на Поволжя.