– Ах, Тартаковєр не був би Тартаковєром, якби у нього вирвать нещадне жало подлої сатіри!
– вигукнув Капабланка.
– Скіки можна іздівацця над моїми чуствами до всього агліцкого? Да, я не скриваю, шо самий грязний участок Темзи в районі доков мені рідніший, ніж ваші луври да мон-мартри.

– Скажіть спасібо, - не унімався Савєлій, - шо перед вами сидить істовий поляк, которому ця Франция також у печінках сидить! Га-га!

Ольга знову з охами і ахами приподнялась, упрєждая допомогу галантних шахматістов.

– Прошу простіть мене покорно, но я, пожалуй, піду прилягу нинадовго. Дасть Бог, і пожже я составлю вам компанію, за ужином.

– Княгіня, ми уповаєм на ваше бистре і рішитільне виздоровлєніє!
– бодро вигукнув Тартаковєр провожая Ольгу полупоклоном.

Спустя два часа вона проснулась од жуткої тішини, царящої вокруг. Єслі Ольга чогось і боялась у своїй веселій і беззаботній жизні - то це мгновєній, када навколо не чути звона бокалов, мілого щибетання і шороха. Впрочім, вона атлічно виспалась і чуствовала себе бодрим агурцом, тоість - мімозою.

Потративши всього мінут дваццать на туалєт, вона вошла в гостінну й застала удівітільне й небачене раніше зрєліще: мужчіни сиділи молча за столиком, согнувшись над шахматною доскою. Тут нада пояснить одну странность Капабланки: він нікада не занімався шахматами дома, даже під час турнірів, када жив в готелях. І за всі три года їхнього брака Ольга не помнила такого случая, шоб Капабланка з ким то шпілив за межами турнірного пространства. Більше того, у них ніколи не було жодного камплєкта шахматних фігур!

– Капабланка!
– взволновано вигукнула Ольга.
– Чим це ви тут занімаїтесь?! Шо це за новозті?

Хосе Рауль винувато улибнувся і розвів руками:

– Це все Савєлій, змєй! Припер з собою шахмати. А ти ж уснула, дарагая, і нам рішитільно не було куда себе подіть! Впрочім, ми уже сиграли, і можем прямо щаз отправитись у ристоран!

– Да? Ну шо ж, атлічно, - прококєтнічала Ольга.
– Кстаті, хто виіграв?

– Капабланка вкотре доказав, шо можна бути луччим, і в тоже врем’я - першим!
– блєснув потрьопаним афорізмом Савєлій Тартаковєр (ету мисль він уже встиг опубілкувать в мєсних газєтах).

Капабланка, смущонно одмахнувшись, встав із-за стола і взяв листочок, списаний шахматними закарлюками.

– Шоб ти на мене не сильно злилась за етот инцидент, возьми-ка лучче цю бамажку - і спрячь її. Кадато вона буде безцінним бриліантом, люба Кікірікі.

– А как жи!
– Піддакнув Тартаковєр.
– Єдина неізвєсна партія маестро Капабланкі! Поклонніки та всякі прочі охотніки за рарітєтами будуть убивать друг друга, шоб завладіти нею!

– Да ладно, Савєлій, харош паяснічать… - і зовсім тихо додав.
– А втім, у твоїх шутках всігда намного менше юмора, ніж прозріння.

Коли сисадмін спить - це ще не значить, шо він не работає. Доктор Падлюччо з Мішою самі змогли в цьому переконатися, оказавшись перед входом до кампутірного клуба “Дицибел”. На дверях було написане завєтне слово “круглосуточно”, й тому вони були закриті. Прильнувши до стікла, доктор роздивився, шо в дальній комнаті, расположеній за стойкою адміністратора, наблюдаєцця опридільонне копошеніє людських масівов. Якшо виражацця точніше - там було шото вроді бара, а практіка свідчить, шо в барах нікада не припиняється броженіє закваски.

Доктор звонко постукав у вітрину монєткою. Потім ше раз. Міша, нічого не сказавши, нажав три раза подряд на хітро замаскований збоку звонок.

Наставнік удівльонно глянув на мальчіка.

– Тіки не кажи, шо ти харашо знаїш це завідєніє.

– Можу й не казать, - покорно відповів Міша.

З-під стойки адміна спустя мінуту показалась голова і часть тощого туловіща у майці. Нескладне сущіство, яке остановилось у розвитку на порозі повноліття, подошло до дверей і приоткрило їх сантіметрів на п’ять.

– Шо вам нада?
– спитав недружилюбний сисадмін.

– Угадай з трьох раз, мій друг, - з разгона наїхав доктор. Не ожидая ескалациї конфлікта, Міша вміг все розтлумачив луччим образом:

– Інтернет на пару часов, жилатільно номер 25 і 27 в залі для курящих. І принесіть туда два кофе, томатний сік і два пірожних “Сьомий левел”.

– Я не хачу пірожного!
– бистро вмішався опитний тренір.

– Дак то я для себе, - винувато уточнив Міша.

Істота, яка на глазах набувала осмисліності, пропустила їх всередину і почапала к бару.