Шафа була достатньо просторою і умєрєнно захламльонною. Міша був переконаний, шо дибільнішої схованки годі й придумати, якшо вже їх шукають. З іншого боку, його напуганий, але аналітічний ум бистро перелопатив варіанти, й подав інтіліктуальний сигнал полегшення. Він зразу поняв, чого це доктор не велів включати свєт у квартирі, куда вони пробрались сьоня, ближче до вечора, прошмигнувши дуже незамітно через чорний ход. Це був старий дом на Печерську, - Міша раньше взагалі не бачив домів, де єзть чорний ход, і щитав, шо такі строєнія існують лише в дішових детективах та городі Львові.

Отже, доктор явно догадувався, шо і за цією квартірою будуть наблюдать. Єслі вірити, шо їх таки ніхто не вислідив, то й невідомі взломщики навірняка думають, тіпа тут нікого нима. З цього, в свою чергу, Міша здєлав оптимістчиний вивод, шо не вони єзть главною метою бізумної охоти.

Десь близько пролунали звуки метушні, чиїсь шаги притихли, а чиїсь - наоборот - неумолімо наближались. Приглушений луч світла обшастав комнату - Міша, інстинктивно заникавшись в куток, міг наблюдать в щілину, шо там проісходе. І те, шо він бачив, немало його здивувало.

– Я признаю свою поразку, - сказав Хосе Рауль Капабланка і благодушно улибнувся, протянувши руку супернику. Той учтіво випрямився і поклонився. В залі прокотилася волна бурних аплодисментів. Єфім Боголюбов стидліво потупив глазкі й сильно покраснів. Бо у виграші Богатирчука було більше його заслугі - це саме він найшов у нудотному ендшпілі, який ще можна було катать півсотні ходів, чисто етюдний виігриш за чорних.

Журналюги взялись палити магній і гоготать. Капабланка, слігка растірявшись, взявся відповідати на вопроси одного із репортерів, на ходу аналізіруя тіки шо закінчену партію. Но тут до Рауля підбіг сутулий суддя і шото рєзко прошептав йому на ухо, махнувши в протилежний угол зала. Канєшно жи, маестро не забув, шо йому залишилося доіграть ше одну партію. Партію, ісход якої він бачив намного чотче, ніж всі присутні.

Боголюбов підійшов до Рауля і сжав його плічо:

– Душа моя, не нада так переживать, ви іграли прівосходно!

– Мерсі, я не корю себе за етот проігриш. Тим більше, ваш товариш - зрєлий мастір.

Боголюбов якось странно глянув на Капабланку, і після ніловкої паузи всьо жи запитав:

– Вам всьо ще плохо?

Капабланка невизначено махнув рукою.

– Не знаю дажи, шо сказать. Опрідільонно, гаспадін Галіцин зі своїм заводом тут ні до чого. Просто в голові якето жженіє… Мігрєнь, я полагаю.

– О, моя душа, нічого странного. Це від усталості. Шість десятків партій за день, я панімаю…

Суддя, которий усе ще стояв возлі Капабланки, почав ритмічно щолкать лівим каблуком. Він нєрвнічав, як куртізанка накануні дня святого Валінтіна. Тому Рауль, ні слова більше не сказавши, направився до столика з чудним суперником. Аднаглазий тіки шо виіграв фігуру й несамовито колупався в носі, орошая зал своїми невнятними звуками.

Наблизившись до століка, Капабланка вже не скривав гримаси болю.

– Тут токо шо була моя ладья, - якогось фіга пробурмотів Рауль собі під ніс. Він вкотре прокручував у голові цю партію, і цю страшну атаку, всю цю невідворотність. Ета партія гвоздьом сиділа в його єстві, аж вавку здєлала. Када він вперше її побачив у якійсь газєті - кольнуло серце і весь світ обмяк. Він вспомнив усе. Все, чого не знав ніколи і не бачив. Ето було кіно, яке йому невтомно прокручував у мозгу Всевишній.

– Була! Но я її виіграв!
– внізапно завищало у відповідь однооке опудало на атлічному еспанському язику.

В голові Капабланки проснулись всі лаврські колокольні й дружно бамкнули. Він глянув у це рило, которе шкірилось навпроти, - й упізнав його.

– К тому же, - правив далі миршавий ублюдок, - ти й сам, навєрно, знаїш, ШО ВСІ ХОДИ ЗАПИСАНІ ДАВНО!

Останні слова він проорав таким пронизливим фальцетом, шо в залі хтось зойкнув, і бокал розбився об підлогу. “Да йоб тваю мать!”, - прошепотів за спиною Капабланки іспуганий мастєр Боголюбов. Це був один із небагатьох оборотів руского язика, которий Капабланка міг опознать.

“Записані. Давно. Но тобі, засранець, їх знать не обізатільно!”, - подумки приободрив себе Капабланка і ухватився за єпископа, тоість за слона, шоб окончатільно розвіяти весь дим і грьози.

Всі наступні ходи галімий і вонючий каліч ісполняв без істєрік та прічитаній - над ним вже возвишався грозного віда оберполіцейський. Партію вони дограли в темпі бліца. Двадцять сьомим ходом Капабланка поставив мат одноглазому. Той - вопріки усім підозрам - не став скандалить і ламати мебіль. Він дажи состроїв на своїй харі шото тіпа улибкі.