Але боги, давши Кадмові владу, не дали йому щастя. Кадм і Гармонія пережили і своїх дітей, і своїх онуків. На старості вони лишилися самотою і подалися світ за очі з міста Теби. Приблукали вони в далеку Ілірію. «Чи не був той змій, — сам до себе раз у раз промовляв Кадм, — священним змієм богів? Якщо за його вбивство мене так тяжко карають боги, то краще мені самому перетворитися на змія!»

Тільки — но він це вигукнув, як відчув, що тіло його вкривається лускою й обертається на гнучкий зміїний хвіст, а язик роздвоюється. Дивиться він — і дружина його Гармонія теж перетворюється на змію. І так, у подобі змій, і звікували Кадм і Гармонія.

У тебанського царя Кадма була дочка Семела, в яку закохався цар богів Зевс. Семела завагітніла, вона от — от мала народити дитину. Ревнива Гера дізналася про це та під виглядом старенької мамки — годувальниці постукала у двері до Семели. Довірлива жінка впустила підступну Геру, тим паче, що їй незабаром потрібна буде мамка для дитини, і розповіла про своє кохання до Зевса.

«А ти впевнена, — облудно запитала Гера, — що Зевс по — справжньому тебе кохає? То нехай доведе щирість своїх почуттів! Нехай з’явиться до тебе не у тій подобі, в якій приходить до смертної жінки, а в усій величі бога!» Так вона намовила необачну Семелу.

Зевс довго опирався такій дивній забаганці коханки, а зрештою присягнув Семелі, що постане перед нею у вигляді безсмертного бога. Отож наступного разу він з’явився до Семели, оточений спалахами блискавок, які просто спопелили смертну жінку.

На щастя, Зевс устиг порятувати ненароджене немовля, зашив собі у стегно й доносив. І у свій час народився Діоніс — бог виноградарства. Виховували Діоніса нісейські німфи, а головним його учителем був Силен. Хлопчик швидко зріс, і час йому був повертатися до Греції. Від острова до острова плив він на кораблі.

Коли він перепливав морем з острова Ікарія на острів Наксос, то потрапив на корабель тиренських морських розбійників. Вони закували Діоніса в ланцюги та хотіли продати в рабство. Однак не так сталося, як гадалося: пірати не відали, що до рук їм потрапив могутній бог. Ланцюги самі собою впали з рук Діоніса, навколо корабельної щогли обвився плющ, а на вітрилах повисли виноградні лози. Злякані розбійники пострибали з корабля, пірнули в море — і перетворилися на дельфінів.

А Діоніс попрямував далі і всюди на своєму шляху садив виноградники та навчав людей виноробства. Коли Діоніс повернувся у Грецію, він спустився в Аїд І вивів звідти свою матір Семелу. І з тої пори вона зробилася безсмертною мешканкою Олімпу.

Якраз за Кадмового царювання у Тебах народився у німфи Харикпо син Тиресій. Коли хлопець підріс, він полюбив ходити на полювання і ніколи не повертався без здобичі. Одного разу в лісі він побачив двох змій і поцілив одну з них стрілою. Ця змія — самиця була чарівною, і Тиресій обернувся на жінку. Сім років шукав Тиресій змія — самця, нарешті знайшов, убив — і повернув собі чоловічу подобу.

Тиресій був єдиним із людей, який побував і в чоловічій, і в жіночій подобі. Саме тому Зевс і Гера викликали його на Олімп і поставили складне запитання: кому кохання приносить більше радощів — чоловікові чи жінці. Тиресій поміркував — подумав і відповів: жінці. Гері не сподобалася така відповідь, і вона у гніві осліпила юнака.

Тиресій повернувся додому сліпим і безпомічним, таким його зустріла на порозі мати — німфа Харикло. Вона кинулася з благаннями до олімпійських богів, щоб зглянулися на її бідолашного сина, та, на жаль, боги вже не могли відмінити волю безжальної Гери. Тоді боги порадилися й наділили Тиресія взамін зору здатністю розуміти мову птахів, а також дали йому патерицю, яка сама вказувала вірну путь. А могутній Зевс наділив Тиресія даром передбачення й обдарував довгим — довгим життям, яке дорівнювало дев’ятьом людським життям.

Отож і жив Тиресій від правління царя Кадма й аж до падіння семибрамного міста Теби. Та й після смерті, з милості Аїдової дружини Персефони, Тиресій зберіг у царстві мертвих розум і дар передбачення. Він передбачив багато подій, які сталися з грецькими героями та з простими смертними.

У німфи Ліріопи був гарненький синок — Нарцис. Мати не могла натішитися на свою дитину й одного разу вирушила до сліпого пророка Тиресія, щоб той провістив долю новонародженому Нарцису. Тиресій промовив дуже дивні слова: «Нарцис житиме доти, доки не побачить самого себе». Ліріопа ніяк не могла витлумачити пророцтва, тож згодом зовсім про нього забула.

Нарцис зростав маминим мазунчиком, якого всі балували й пестили. Він був егоїстичним і самозакоханим, понад усе любив лови й часто сам — один ходив на полювання. Одного разу він забрів у густий праліс, зовсім дикий і безлюдний. Нарцис заблукав і почав гукати на допомогу. Гукне він: «Гей, тут хто є?» — а до нього хтось відгукується: «Є… є…» Тоді він крикне: «Гей, я тут!» А йому у відповідь лунає: «Тут… тут…» Нічого не може збагнути Нарцис.

Аж тут вибігає до нього з лісу гарненька німфа Ехо. Бідолашна німфа була колись вельми балакучою і своїми нескінченними патякуваннями дратувала богів. Та ще більше сердилися боги за те, що німфа ніколи не могла вчасно припнути язика й переповідала першому — ліпшому стрічному всі розмови, які почула від богів. От одного разу цариця богів Гера покарала Ехо німотою: тепер вона не могла першою нічого вимовити, а тільки могла повторювати за іншими останній вимовлений склад.