Одиссей та його войовничі супутники висадилися на берег і вирішили завоювати місто Ісмар. Вони напали на кіконів, перемогли їхнє військо, жінок захопили в полон, а місто спалили. Але дехто з мешканців Ісмара врятувався й кинувся до сусідніх містечок по допомогу. Кікони зібрали величезне військо й пішли війною на Одиссея. Кіконських воїнів було стільки, як листя на деревах, і Одиссеєві довелося рятуватися втечею.

У битві з кіконами Одиссей утратив сімдесятьох двох вірних супутників — кожен корабель із його флоту позбувся шістьох моряків. Хоч як Одиссей сумував за загиблими товаришами, а проте радість, що сам він урятувався, переважала. Отож кораблі вирушили далі.

Та не встиг Одиссей далеко відплисти від берегів кіконів, як над морем здійнялася буря. Північний вітер Борей нагнав на небо важкі свинцеві хмари, збурунив морські хвилі, почав здирати вітрила зі щогл. Дивом вдалося Одиссеєвим кораблям дістатися безлюдного острова, де в бухті можна було заховатися од високих хвиль і перечекати бурю. За кілька днів Одиссей нарешті дочекався попутного вітру й рушив далі.

Але через бурю кораблі заблукали та змушені були пристати до берега невідомого острова. Поставивши кораблі на якір, Одиссеєві супутники зійшли на берег і розташувалися на спочинок. Вони запалили вогонь і заходилися варити обід. Одиссей і гадки не мав, що опинився в країні Лотоса, де мешкали лотофаги, які харчувалися квіткою лотоса. Той, хто скуштує лотоса, миттю забуває своє минуле, забуває усі свої жалі та біди.

Одиссей послав кількох супутників розвідати острів, подивитися, хто тут мешкає. Дуже швидко греки натрапили на поселення лотофагів. Місцеві мешканці зраділи гостям і влаштували для них гостину. Найперше вони дали морякам скуштувати квітки лотоса — страви, яку найбільше полюбляли на острові.

Та щойно Одиссеєві супутники скуштували лотоса, як забули про свою батьківщину і вже не схотіли нікуди далі плисти. Вони повернулися до Одиссея й почали розповідати, як гарно живеться в країні Лотоса, які привітні тут мешканці, як хотіли б вони лишитися в краю лотофагів назавжди. Коли Одиссей це побачив, то звелів силоміць доправити на корабель моряків, які через квітку лотоса забули своє минуле. Понад усе від боявся, що ще хтось із його супутників скуштує лотоса й забуде рідну Ітаку. Кораблі мерщій знялися з якорів і випливли в море.

Довго плавали Одиссеєві кораблі широким морем, і нарешті моряки побачили вдалині землю. Вони спрямували флот до острова й незабаром висадилися на берег. Одиссей і його товариші зауважили, що земля, на яку вони потрапили, — напрочуд родюча. На пасовиськах паслося безліч кіз, а що острів був безлюдним і кози ніколи не бачили людей, то й зовсім не лякалися моряків. Одиссей і його команда зручно влаштувалися на березі й поснули. А зранку, коли зарум’янилася зоря на сході, вони прокинулися й почали полювати на довірливих кіз, щоб зварити собі смачний сніданок.

Цілий день моряки відпочивали, а наступного дня Одиссей вирішив розвідати сусідній острів. Він узяв один корабель, кілька супутників — і перетнув затоку, яка розділяла острови. І виявилося, що потрапили греки в країну циклопів. Перші одноокі велетні, діти Урана — Неба та Ґеї — Землі, замешкали на далекому заході, вони не знали землеробства й не поклонялися олімпійським богам. Та коли Кронос закував циклопів у ланцюги, а Зевс звільнив їх, вони стали помічниками бога — коваля Гефеста — допомагали йому виковувати блискавки для Зевса — громовержця та міцні обладунки для грецьких героїв. Циклопи почали родичатися з олімпійськими богами.

Одиссей побачив велику печеру й подумав, що в ній і повинні мешкати циклопи. Він узяв із собою дванадцятьох супутників, набрав вина та харчів і вирішив завітати до печери, щоб поглянути на циклопа зблизька й, можливо, потоваришувати з ним. Не знав Одиссей, що в цій печері мешкав неймовірно злий циклоп Поліфем, син самого володаря морів Посейдона, який не товаришував навіть з іншими братами — циклопами. Коли Одиссей і його приятелі зайшли до печери, циклопа там не було — він саме пас отару кіз та овець. Зате було в печері безліч кошиків із сирами та глечиків із кисляком.

Коли сонце вже котилося на захід, циклоп повернувся додому. Був це страховинний велетень з одним оком посеред чола. Він завалив вхід до печери кам’яною брилою, щоб уночі отара не порозбігалася, а тоді сів доїти кіз. Коли він уздрів Одиссея та інших моряків, то роздратовано заревів: «Ви хто такі? Що робите в моїй печері?» Греки відповіли, що не з власної волі потрапили на острів циклопів — їх занесла сюди буря, отож вони сподіваються на гостинність місцевих мешканців. Але замість відповіді циклоп підхопив двох Одиссеєвих товаришів і щосили зіткнув їх лобами, а потім пожбурив на землю. Від удару моряки вмерли на місці. Потім він порубав тіла на кавалки, зварив у величезному казані та з’їв. А тоді завалився спати.

Одиссей і його супутники сиділи в печері ні живі ні мертві: хто стане наступною жертвою кровожерного велетня? І втекти з печери непомітно ніхто не міг: циклоп завалив — бо вхід величезною кам’яною брилою. На ранок циклоп знову погнав худобу на пасовисько, але вхід до печери передбачливо затулив брилою. Увечері циклоп пригнав отару додому. Він знову зарізав двох товаришів Одиссея, зварив їх на вогні та з’їв, а далі влігся спати.

Наступного дня повторилася знайома історія: зранку циклоп погнав отару на випас. Проте хитромудрий Одиссей уже почав розробляти план. Він знайшов у печері величенького дрючка, добре його загострив і сховав. Коли циклоп повернувся, то схопив іще двох Одиссеєвих приятелів, зарізав і з’їв. Він хотів був уже завалитися спати, але Одиссей дістав глечик із вином, який захопив на кораблі, налив повну чашу й підніс циклопові. Циклоп залюбки вихлебтав вино, а тоді мовив: «Налий мені ще. Тебе як звати?» Кмітливий Одиссей відповів: «Мене звати Ніхто».