Після смерті цариці амазонок Пентесилії троянців огорнув глибокий смуток. Ніхто вже не вірив у перемогу над греками; втративши останню надію, троянці сиділи за високими мурами обложеного міста, боячись навіть носа поткнути за браму. Тут і там городяни пошепки перемовлялися: «Час потайки вибиратися з міста, доки нас тут не поховали живцем». І тільки цар Пріам непохитно вірив у прихильність долі до колись могутньої Трої і раз у раз підбадьорював земляків: «Зачекайте, нам на допомогу вже йде цар Етіопії Мемнон!»

Цар Мемнон був сином Пріамового брата Титона та богині ранкової зорі Еос. Зачувши про загибель Гектора, він поквапився на допомогу троянцям. Щойно він прибув до Трої та постав перед грецьким військом у своїх золотих обладунках, викуваних самим богом — ковалем Гефестом, як занепалі духом троянці оговталися й мужньо виступили проти ошелешених греків. Мов грізний вихор, носився Мемнон серед ворожого війська, сіючи за собою смерть. Поруч із ним бився друг його Піразид.

Аж раптом Піразид затнувся, смертельно вражений списом, — це Ахіллів вірний приятель Антилох поцілив його. Не тямлячи себе від люті, етіопський цар Мемнон кинувся до Антилоха і встромив списа просто йому в серце. А потім нахилився над подоланим ворогом, щоб здійняти з нього обладунки на знак своєї перемоги. Для греків це було страшною ганьбою, і Нестор, батько Антилоха, кинувся на захист синового тіла. Мемнон поглянув на старого — і не здійняв на нього руки, дозволив забрати синове тіло з поля бою.

А тут Ахілл дізнався про загибель вірного друга. Спершу він не повірив страшній звістці, а коли усвідомив, що сталося, з подвійним завзяттям почав рубати шереги троянців. Ось він наблизився впритул до Мемнона — й поранив його списом у плече. Мемнон навіть не звернув уваги на рану і своєю чергою черкнув списом Ахілла. Побачили супротивники, що вони варті одне одного, й повитягали з піхов мечі.

А в цей час олімпійські боги поклали на терези долі Мемнона й Ахілла. Доля Ахілла переважила, і Мемнонові

судилося померти у цьому поєдинкові. Під ударами грецького героя упав мертвий етіопський цар Мемнон. Заплакала його мати — богиня ранкової зорі Еос. Вона послала на поле бою богів вітру, щоб забрали тіло її сина та перенесли на берег річки Есеп. Там для Мемнона спорудили гробницю, а супутники його, які разом зі своїм царем мужньо билися на боці троянців, обернулися на пташок — мнемонід, і тепер вони щорічно прилітають на могилу етіопського царя й оплакують його.

Греки ж з великою шаною поховали героя Антилоха й поставили урну з його попелом у гробівець, де вже був прах Патрокла.

Ахілл лютував: понад усе він хотів помститися на троянцях за смерть своїх друзів — Патрокла й Антилоха. Мов у нестямі, рубав Ахілл ворогів направо й наліво, допоки перелякані троянці не почали втікати, щоб мерщій заховатися за надійними мурами міста. А грецький герой гнав ворогів аж попід саму Скейську браму, яку троянці не встигли зачинити.

Мабуть, Ахілл би вдерся й до Трої, якби була на те воля олімпійських богів. Проте доля розсудила інакше: сонцесяйний Аполлон гукнув до Ахілла, щоб той спинився й не важився потикатися до міста. Ахілл мов не тямив, що перед ним бог: замість послухатись і відступити, він замахнувся на Аполлона списом: мовляв, мене ніхто не спинить. Розгнівався Аполлон і забув свою обіцянку завжди охороняти Ахілла.

Саме цієї миті Парис напнув тятиву лука, й Аполлон непомітно спрямував стрілу в єдине вразливе місце на тілі Ахілла — у п’ятку. Грецький герой відчув, що його мов ужалило щось у п'ятку. Він видер із рани стрілу — і зненацька відчув, що йому стало зле, як ніколи до того. Він прочував наближення смерті. Ахілл зіперся на спис, щоб не впасти перед лицем ворога, проте сили швидко полишали його, і він поточився на землю. За мить він помер.

Проте й до мертвого героя боялися підступити троянці. Та помалу, помалу вони оговталися й наблизилися до Ахіллового тіла, щоб, за військовим звичаєм, забрати свій трофей — переможеного ворога. Греки запекло боролися, щоб не віддати Ахіллове тіло на ганьбу. Коли олімпійські боги побачили, що троянці хочуть спаплюжити тіло Ахілла, сам Зевс гримнув громом і вдарив у вир бійки блискавкою, щоб зупинити троянців. Скориставшись цим, син Теламона Еант завдав на плечі могутнє Ахіллове тіло й поніс його до кораблів, а Одиссей захищав їх щитом від троянських стріл.

Довго оплакували греки свого найкращого героя. Почула цей плач Ахіллова мати — нереїда Тетида, з морської глибини припливла скорботна мати до грецького табору. Сімнадцять днів оплакувала Тетида сина, а в цей час музи співали на честь Ахілла поховальні гімни. На вісімнадцятий день греки спорудили високе багаття, на якому з почестями спалили Ахіллове тіло. Коли кострище догоріло, попіл найбільшого грецького героя зібрали в золоту урну й поставили у гробівець поруч із прахом Патрокла й Антилоха.

Понад гробівцем греки насипали височенну могилу, яку було видно далеко з моря, а потім на честь померлого влаштували ігрища й змагання. А переможців цих змагань нагороджувала Ахіллова мати — нереїда Тетида, яка винесла дарунки з морської глибини.

Після смерті Ахілла греки й далі тримали облогу Трої, проте їм ніяк не вдавалося взяти місто. Минав уже десятий рік війни; і греки, і троянці були виснажені нескінченними сутичками. Та насправді доля Трої була визначена задовго до початку війни. Давним — давно провістили пророки, що Трою можна буде взяти, якщо, по — перше, одним із грецьких ватажків буде син Еака; по — друге, якщо заберуть із Трої палладій — дерев’яну скульптуру озброєного божества, яку сам Зевс скинув у місто з неба; по — третє, не допустять, щоб коні тракійського царя Реза, союзника троянців, напилися з річки Ксанта; по — четверте, уб’ють Троїла, молодшого сина царя Пріама, і зруйнують могилу Лаомедонта; по — п’яте, якщо на боці грецького війська битиметься Телеф — цар Мізії; по — шосте, якщо греки будуть озброєні отруйними стрілами Геракла. Тільки всі шість умов укупі вели до падіння Трої.