Шрифт:
Побачивши бажаного посла, карту в трубу скрутив і за ліжко поставив.
— Сідай, служителю Господній, — промовив, показуючи на столець біля ліжка.
— Я тепер «advocatus diaboli» [16] , а не служитель Бога, відповів архієрей.
— Що ти не лиш на його адвоката, але й на самого диявола виглядаєш, це воно так, — і гетьман, усміхаючися, блиснув своїми здоровими зубами. Архієрей хрестився, ніби мух відганяв.
— Іване Степановичу, — казав, — несправедливо ти зневажаєш свого повірника.
16
Диявольський адвокат (латин.).
— Не хочу, щоб повірник зневажав мене. Знаєш, все так роби: заки хтось тобі ногу підставить, підстав перш йому.
— По-християнськи?!
— Такі-то ми християни, ваше високопреосвященство.
Де Христос, а де ми? Де-де-де!
— Правда. Христос казав віддати Богові, що Боже, а кесареві, що єгоже. А ми й Боже кесарям у пельку сунемо, — на!
— Як ти це розумієш?
— Всіляко. От хоч би й мене exempli gratia [17] взяти. Все-таки я якась духовна особа, чоловік, значиться, Божий. А не забирають же всього від мене для моїх кесарів? В мого теперішнього кесаря (не показуючи пальцем на його) — двадцять сотнарів золота (дай йому, Боже, наперед більше), а в мене пальці з чобіт визирають.
17
Для прикладу (латин.).
Гетьман примружив одно око і, жартуючи, казав:
— Бо нехай ми духовна персона summa cum deligentia [18] не вправлялася в карто- і в костеметанію. Нехай би так часто і з пильністю, вартною ліпшої справи, не осушувала кубків, розструганів, чарок і всякої другої горлу угодної посуди, хай би з шинкарками, гарф'ярками і всякими другими жрекинями її милості богині Гедони жертв по-всякнощних їй не приносила, — от і не нарікала б тоді.
Розстрига, замість репліки, вишкірив свої рідкі зуби:
18
З найбільшою пильністю (латин.).
— Гарно сказане, їй-Богу, гарно, аж оскома пішла. І а куди мені до того! Куди! Сухо в жмені, а пусто в кишені, куди не йду, біду веду, горем поганяю.
— Пособлю ближньому у його горюванню, да не терзаються сили його.
— Котрі він жертвує для добра і слави його милості гетьмана Мазепи.
— Що нового?
— Багато…
— Primo? [19]
— Кочубей.
— Secundo? [20]
19
По-перше (латин.).
20
По-друге (латин.).
— Станіслав.
— Tertio? [21]
— Carolus rex… [22]
— Починай, вашець з Кочубея.
Архієрей відчинив уста, підняв брови, висунув очі з глибоких орбіт, але гетьман поклав нараз руку на плече:
«Гов!»
Архієрей перемінився в знак питання.
— Як звалася тая приваблива персона, з котрою преосвященність ваша, заки електор возглагодав двічі, спустила дав голендерські дукати?
21
По-третє (латин.).
22
Карл король (латин.).
Труп'яча головка всунулася в рамена і порскнула сміхом:
— Зузанна, милосте ваша, noli me tangere [23] , Зузанна… Але звідки милість ваша навіть про таку нікчемну дрібницю 'знають?
— Гетьман Мазепа все знає. Затям собі, архієрею… А тепер ad rem! [24] Primo: Кочубей.
— Кочубей новий донос до царя післав.
— Певно?
— Як Бог на небі. Царевичеві цей донос доставив, а царевич батькові переслав.
23
Не руш мене (латин.).
24
До справи! (латин.).
— То недобре.
— І я так гадаю.
— Що робити?
— Клин клином вибивають.
— Себто?
— Післати лист до царя, що Кочубей інтригу між гетьманом і царем затіяв, маючи на гадці розбити їх дійствія воєнні совокупнії.
Гетьман подумав хвилину:
— Гаразд, пиши. На столі є все потрібне.
Розстрига сів, гетьман став диктувати лист. Писар ледве настигав писати під скорий диктант.
— Скінчив?
— Так.
— Прочитай!
Розстрига прочитав письмо, гетьман поправив дещо і казав переписати начисто, вважаючи, щоб ні одної похибки не була Тоді ще раз провірив і підписав.
— Готово. А тепер перейдемо до другого пункту, себто до короля Станіслава. Що він?
— Не хотів би я бути в його шкурі,
— Ов!
— А так. Взагалі, тепер людям умним і чесним нема що жити на світі, — і позбавлений престолу владика важко зітхнув.
— Мабуть, на себе натякаєш, — замітив гетьман.