А хіба капітан Еммеріх, єдиний квартирант «Золотого якоря», не був також посланцем з того іншого, привабливого світу, який чекав, коли його завоює Каспар? Еммеріх брав участь у Семирічній війні, і, якщо вірити його розповідям, то король Фрідріх зміг розбити під Росбахом французів лише тому, що серед офіцерів його війська був такий бравий хлопець, як капітан. Еммеріх називав своїми друзями великих панів з Англії і навіть боровся з росіянами проти турків чи з турками проти росіян. Щоправда, тепер, коли він, будучи відставним офіцером, живе у постійній нужді, і його шлунок протягом багатьох днів не одержує нічого, окрім пари шматків, поцуплених для нього Каспаром на кухні — тепер він нікому не потрібний. «Але цьому швидко настане кінець, — звичайно говорив Еммеріх Каспарові, тарабанячи при цьому пальцями. — В найближчу війну я буду знову на висоті становища, мій молодий друже, можливо навіть генералом».

А тепер, правда, Еммеріх нарікав на цілий світ: на лондонського полковника Фаукітта, свого старого товариша по зброї, який більше не відповідав на його листи і прохання допомогти; на гессенського ландграфа, який, незрозуміло чому, пропускає нагоду взяти на службу такого здібного капітана; на хазяїна готелю, перед яким він щодня тремтів; а іноді також і на Каспара, на якому найчастіше зганяв свою досаду. «Пробач мені на слові, хлопчино, — завжди казав капітан, як тільки злість його проходила. — Страшенні злидні нього разу знову допекли мені до печінок».

В тихому будинку гучно лунало цокання старого годинника, що виривалося, немов хрипке дихання. З контори доносилося скрипіння пера. Вгорі, у своїй кімнаті, на мансарді, кашляв капітан. Крадучись, Каспар Шмек навшпиньки вислизнув з кімнати. В темному коридорі він зупинився на якусь мить перед коморою для білизни і прислухався. За дверима мирно поралася хазяйка. Затамувавши подих, він злякано зіщулився, бо раптом заскрипіла підлога

У порожній кухні було тепло. Добре, що хоч кухар кудись пішов; адже в «Золотому якорі» він одержував таку жалюгідну платню, що змушений був скрізь ганятися за підробітками. Лише мишка сиділа в пастці. На охололій плиті стояв великий казан. Мучний суп, приготований на сніданок, був ще теплий. Каспар оглядівся навколо, чи ніхто не стежить за ним. Потім швидко насипав супу в миску і, крадучись, поліз наверх темними, хиткими, скрипучими сходами.

«How do you do,sir?» [1] З цими словами, яких його в числі кількох інших англійських виразів навчив капітан, що багато мандрував у своєму житті, кухарчуквідчинив розташовану під самісіньким дахом злиденну кімнату переможця під Росбахом.

На цей раз не почулося звичайної відповіді капітана: «Могли б бути далеко кращими, ха-ха».

Зіщулившись, Еммеріх сидів на єдиному ослінчику перед перекошеним даховим вікном і, здавалось, як кролик, спав з розплющеними очима. На його товстому тулубі був короткий старий спальний камзол; нічний ковпак сповз з лисої голови; в руках капітан тримав свою череп’яну люльку, яка майже ніколи не згасала, але зараз була зовсім холодною. Жваві карі очі Каспара затьмарились. Злидні Еммеріха викликали в нього сердечне співчуття. Він обережно поставив миску із супом на стіл.

— Знову лише цей підгорілий мучний суп?

Кухарчук почухав за вухом.

— Так точно, ваша милость. І навіть цей мучний суп треба спочатку вкрасти.

Коли капітан, замість того, щоб розсміятись, тільки голосно зітхнув, Каспар втішливо додав: — Але сьогодні він підгорів не так сильно, як завжди. Зате коли ви дістанете посаду в ландграфському казначействі управління прибутками…

Ослінчик під Еммеріхом заскрипів. Лише тепер він обернувся до хлопця, його попелясті вуса, що, здавалося, росли з самих куточків рота і стирчали двома пишними пучками, тепер звисали донизу, наче мокре клоччя.

— Дурниці! Хіба ж я дістану цю посаду? Хіба у мене є змога її дістати?

Він показав на свою потерту формену куртку, зашкарублі чоботи, схожі на труби, з розпачем кивнув на свої зелено-чорні, украй пошматовані формені штани. Глянувши на них, Каспар перелякано розтулив рота.

— Це більше схоже на кавалерію, мій хлопче, коли двома шенкелями б’ють коня. От прокляття! Навіть жалюгідної посади ландграфської чорнильної душі для тебе не знайдеться! Го-го, до чого ти докотився, капітане Еммеріх! Це я! Я! Хто б міг подумати?

— Не падайте духом, пане капітан, ви ще будете знову переможцем!

Капітан, відштовхнувши ослінчик, схопився з місця. Як спіймана дика кішка, забігав він туди-сюди по вузькій комірчині перед самим носом співчутливого кухарчука.

— А якихось кілька нещасних років тому я був. як то кажуть, пан капітан туди, пан капітан сюди, ох, якби ти мене тільки міг бачити в той час! Грошей у мене була сила-силенна. Під час походу в Сілезію у мене був особистий страсбурзький кухар, який готував мені делікатесні паштети і мою улюблену страву — квашену капусту з різними приправами. І все це велетенськими порціями. У мене був власний перукар, який тільки те й знав, що голив мені бороду, намилював спину, робив масаж і, наче юного бога, помадив або обприскував духами. При дворі я також поставив свого чоловіка. Дамам я влаштовував почесті, з дочками танцював веселий менует. О розкішні двірські прийоми! І щоб ти знав, Каспаре, вони підкорялись кожній моїй команді. А що тепер? Тепер я мушу обходитись без єдиного слуги. І всі люди ставляться до мене погано, навіть мерзенний хазяїн готелю поводиться підло зі мною. І я мушу все це терпіти. Учора ввечері, коли я прийшов додому, я тричі дзвонив, хоч у конторі ще горіло світло. Мені не відчинили. Я знаю… я знаю Хазяїн тобі заборонив, я не докоряю тобі. Он як, це мені — і не відчинити! Я змушений був видряпуватися на дахи сараїв, щоб добратися до своєї кімнати, і розірвав ліву штанину шароварів.

Еммеріх урвав мову і, змучений, повалився на ліжко. По його щоках з червоними прожилками котилися сльози.

— Мене не було тут. Я крадькома бігав на низ, до річки. А то я, звичайно, відчинив би, незважаючи на хазяїна. — На дитяче чоло кухарчука набігла глибока зморшка. — Хай йому чорт, у такому вигляді ви справді не можете з’явитись у канцелярію казначейства От якби кравець Цігенвальд зробив нову форму. Але він сказав, що не зробить цього доти, доки не будуть сплачені старі борги, пане капітан.