Дня 27 зробили большевики лишень дві спроби нас заатакувати; першу від залізниці на Андрієнка, яка була легко зліквідована його відділом, у якому тоді було вже, крім ядра з Гордієнківської сотні з двома кулеметами, 3 кінні та дві піші татарські сотні, щось до 800 щабель і баґнетів. Друга спроба була більше рішуча, та перебіг її був дуже своєрідний. Большевики підійшли в контрнаступ під самий вечір, але були спинені вогнем Козмодем'янської групи, в якій тоді, крім Гордієнківської сотні, 2 гармат і двох кулеметів, було ще до 250 татарів і турків. Тоді вже виїхав проти групи ворожий крейсер – татари казали, що це "Алмаз" – та почав обстрілювати гори – з "гармат по горобцям", як кажуть, бо у вечірних сутінках – ріденьких наших розстрільних, які ховалися поза скелями узгір'я, корчами та гайочками, зовсім не було видко, а до того на морі була таки филя. Цим однак не обмежилось і "Алмаз" став наближатись і переходити на вогонь дрібних скорострільних гарматок, але зовсім вже вечоріло, гори злялися в одну темну масу і тоді нашим гарматкам прийшла блескуча думка – відповідати. "Алмаз" дуже сердився, намагався попасти в огнички стрілів наших гарматок, але зрештою пішов, а з ним пішли і ворожі розстрільні. Бій коштував декількох вбитих татарів та ранених двох гайдамаків і до 20 турків чи татарів. Також вбитий був стрільном з "Алмазу", що попало випадково між наші коні, і славний хорольський жеребець "Рекорд". На жаль, не мали ми змоги повідомити про це його власника...

Не дивлячись на це все, настрої були у нас дуже трівожні.

З Сімферополя приходили до татарського Кримського уряду у Янкой відомости одна від одної грізніші, між іншим, що німці вимагають у Республиканців здати зброю та що наші і німці вислали одні проти других розстрільні і що туй-туй пічнеться бій. Я наказав Андрієнкові держати всі свої резерви за правим крилом і при перших ознаках почавшогося бою в Сімферополі теж почали наступ проти німців, який я підтримаю всім, що маю свобідного в Янкої.

Та Андрієнко доніс, що його післанці зголосили, що в районі залізничої стації, до якої дістатися ніяк не можна, бо вона тісно обставлена німецькими розстрільними з гарматами поза ними по горах, чути музику та українські співи.

У ночі на 28-го прийшло повідомлення, що нібито наші рушили на Джанкой ешелонами, але ми не мали ніякого наказу ані повідомлення.

27-го Кримський татарський уряд вирішував питання про перенесення своєї "столиці" глибше в гори та посилав якихсь післанців до німецького командування. Ну, а якщо у них дійде до згоди? Що ми робитимемо з нашими сотнями, що зникли в морі татарсько-турецьких формувань? Та все ж таки ми міцніші від них артилерією та впорядкованістю.

Дня 28-го ранком над нами стали кружляти німецькі літаки, з яких скинуто три повідомлення, одно в Янкой, а два в район відділів Андрієнка. У повідомленнях був наказ Натіїва виходити з Криму та німецька записка з вимогою негайно зібрати полк в розпорядження німецької кінної дивізії для висилки з Криму.

Татари кажуть, що всі наші ешелони відійшли з Сімферополя та що там порожно, а Кримський уряд просить не покидати їх, аж поки не прийде у них до порозуміння з німцями, пропонуючи цілому полкові вдягнути півмісяць та вступити до кримської служби.

Що його робити? А біля полудня німці вислали низку стеж в сторону Янкоя, які однак, стрінувшись з татарсько-гайдамацькими стежами, відійшли, залишаючи нам декілька записок-наказів – українській кінноті збіратися до штабу німецької кінної дивізії (на жаль, числа не пам'ятаю), не слухаючи шкідливої агітації проти німців, та бути готовими вийти з Криму. Відозва українською мовою, хоч і з великими помилками.

Вечором 28-го німецька кіннота раптом відійшла в сторону Сімферополя та звільнила Мамут Султан – ніби відкриваючи дорогу нам на північ.

У той же час їх піхота просунулась повз залізницю до р. Альми, де почала закріплюватись.

З Севастополя ніяких відомостей, крім татарської "пантофлевої", що там мітінґ за мітінґом, але форти доводять до повної обороноздатности, що навіть українська частина залоги готується до бою проти всіх і вся, однак татари казали, що вони не вірять, щоби Севастопіль видержав яку-небудь атаку, бо там хаос і велике недовір'я до командного складу.

З ранку 29-го почали большевицькі піші стежі спускатися з просмику на Алушту, відтісняючи наші стежі та дійшовши до закруту гірської доріжки на Янкой, почали повертати просто на цей аул. Значиться цей наступ проти нас. Треба гостей принимати. Дві татарські кінні сотні по боках і 2 Гордієнківська з кулеметами по середині виїздять назустріч і швидко відкидають стежі, захопивши полонених, але з-поза стеж виходять густі розстрільні, а по наших лавах починає стріляти збоку шосе якась легка батерія. Вводимо в бій наші гарматки і бій починає тягнутися зі змінним успіхом: перейдем у наступ ми, – відходять ворожі розстрільні, аж поки їх гармати не почнуть дуже нам дошкулювати, тоді не видержують татари і починають відходити, але ворожі гармати не можуть очевидячки вилізти у гори, тому стріляють лишень з шосе і як відійдуть наші дальше, тратять силу вогню, а навпаки набирають сили наші гармати і знову ворожі розстрільні відступають.

Марудний бій, лише гори сердяться та перекликаються ріжними голосами, ніби всміхаючись над тим "кадрилем", що його витанцьовують розстрільні.

Треба якось кінчати, а тому викликаю з Янкоя резерви – третю сотню і турків, але противна сторона, очевидячки, рішила так само та раптом новий вже гавбічний гук примусив відгукнутись гори та цілий водограй землі, камінюк та диму вилетів в розташуванні правої татарської сотні.

Це важка артилерія. Татари не витримують та, як випугане гайвороння, летять назад, у яри.

Ворожий вогонь змагається та чомусь сипле по задах та ще шрапнелями, тому великі білі хмарки починають розпухати та тягнути в бік Янкоя, а густий град від них підіймає порох то там, то тут.

У таких умовах погано їхати кінно та ще вузькою гірською доріжкою, по якій прямує до штабу 3 сотня. Біла хмара розпухає майже над сотнею і кулі зривають порох з доріжки далеко за нею; і в хаос згуків стрілів та рокотів гірського відгомону виливається щось нове, мельодійне; 3 сотня співає: "Душу, тіло ми положим за нашу свободу"... долітає до штабу. Ага, нове стало далеко міцніше за старе. Ті хлопці, що ще в Лубнах балакали про російську армію, російські погони, бойові російські відзнаки, тепер... "і покажем, що ми справді козацького роду".