Шрифт:
— Я знав і Патрисію.
— Чи схожі вони на людей, які могли б покинути свою дочку?
— Ні. Думаю, і я завжди в це вірив, що їх було вбито. Ти ж пам’ятаєш, як я говорив на шоу, що то був серійний убивця чи хтось такий.
Я повільно кивнув на знак згоди, хоч поліція ніколи особливо не вірила в цю теорію. У зникненні родини Синтії не було нічого такого, що узгоджувалося б із фактами, які вони зібрали.
— Але тут ми маємо одну складність, — зауважив я. — Якщо серійний убивця проник у дім і повбивав їх усіх, то чому він пощадив Синтію? Чому він залишив її живою?
Ролі не мав відповіді для мене.
— Можу я спитати тебе про дещо? — запитав він.
— Звичайно, — погодився я.
— Чому наша геніально обдарована вчителька фізкультури залишила для тебе цидулку в твоїй шухляді, а через хвилину повернулася й забрала її назад?
— Що ти сказав?
— Ти тільки пам’ятай, Тері, ти — одружений чоловік.
Розділ шостий
Після того як Ролі закінчив розповідати мені про те, що побачив, коли сидів у далекому кутку вчительської кімнати, вдаючи, ніби заглибився в читання газети, він повідомив мені й кілька приємних новин. Сильвія, вчителька мистецтва, завтра має намір провести репетицію великої річної шкільної вистави, якою в цьому році будуть «Кляті янкі». [7] Половина дітей із мого класу письмової творчості беруть участь у виставі, тож мій перший урок фактично скасовується. Оскільки так багато учнів не буде, то не прийдуть і ті, хто мусив прийти.
7
Музична комедія, сучасна версія легенди про Фауста, яку ставили у Вашингтоні в 50-х pp. За новелою Воллопа «Рік, коли «Янкі» втратили звання чемпіона». «Янкі» — професійна футбольна команда Нью-Йорка.
Тож наступного ранку, коли Ґрейс їла свої грінки з джемом, я сказав:
— Вгадай, хто тебе поведе до школи сьогодні?
Її личко засяяло.
— Ти мене поведеш? Справді ти?
— Так. Я вже сказав твоїй матері. У мене сьогодні немає першого урока, тож усе окей.
— Ти поведеш мене, як і вона, тобто йтимеш поруч зі мною?
Я почув, що Синтія спускається сходами, тож притулив пальця до губів, і Ґрейс ураз замовкла.
— Отже, Гарбузику, сьогодні тебе поведе до школи твій тато, — сказала Синтія.
Гарбузик — це було пестливе ім’я, яким називала Синтію її мати.
— Ти не проти? — запитала вона.
— Звісно, ні!
Синтія підвела брови.
— Так, я бачу, моє товариство тобі не до вподоби.
— Мамо… — сказала Ґрейс.
Її мати всміхнулася. Якщо вона й справді була ображена, то цього не показала. Ґрейс не дуже повірила в щирість тієї усмішки й тому змінила тактику.
— Мені приємно іноді пройтися з татом для переміни.
— Що ти там читаєш? — запитала Синтія, звертаючись до мене.
Я розгорнув газету на рекламних оголошеннях із продажу нерухомого майна. Один раз на тиждень газета відводила спеціальний розділ, заповнений оголошеннями про продаж будинків.
— Та нічого.
— Як то нічого? Ти думаєш, нам слід переселитися?
— Я не хочу переселятися, — сказала Ґрейс.
— Ніхто нікуди не переселяється, — промовив я. — Хоч іноді мені й хочеться більше простору.
— Як ти можеш отримати більше простору без переселення? — запитала Синтія.
— Маєш слушність, — мовив я. — Отже, нам доведеться переселитися, щоб мати більше простору.
— Або добудувати цей простір тут, — сказала Синтія.
— Чудово! — вигукнула Ґрейс у захваті. — Ми збудуємо обсерваторію!
Синтія засміялася, потім сказала:
— Я мала на увазі ще одну туалетну кімнату.
— Ні, ні, — не хотіла здаватися Ґрейс. — Ми зробимо кімнату з діркою у стелі, щоб крізь ту дірку можна було бачити зорі, коли споночіє, і ви купили б мені більший телескоп, щоб дивитися крізь нього прямо вгору, а не крізь якесь паскудне вікно.
— Не кажи «паскудне», — промовила Синтія, але вона всміхалася.
— Гаразд, — погодилася Ґрейс. — Це я зробила хибний трюк?
У нашому домі завжди вживався цей вислів — «хибний трюк». Це був такий собі жартівливий вислів, яким ми з Синтією замінили «хибний крок». Ми застосовували його із Синтією дуже давно, і Ґрейс щиро повірила, що саме так і треба казати, коли ти припустишся якоїсь помилки.
— Ні, моя люба, це не хибний трюк, — сказав я. — Ми просто не хочемо від тебе чути це слово.
Ґрейс змінила тему розмови й запитала:
— А де мій дозвіл?
— Який дозвіл? — запитала мати.
— Дозвіл на екскурсію, — сказала Ґрейс. — Від нас вимагатимуть дозвіл.
— Моя люба, ти нічого не казала нам про якийсь дозвіл, — промовила Синтія. — Тобі не слід казати нам про такі речі в останню хвилину.
— Про який дозвіл ідеться? — запитав я.
— Ми сьогодні йдемо на екскурсію на пожежну станцію, і нас туди не пустять, якщо ми не покажемо дозвіл від батьків.
— Чому ти не сказала нам про це раніше?
— Не турбуйся, — заспокоїв я Ґрейс. — Зараз я тобі видам дозвіл.