— А можна, я носитиму його?

Синтія схопила капелюх.

— Ні, — сказала вона.

— Іди спати, золотко, — промовив я, і Ґрейс пішла нагору.

Синтія не розтуляла пальці, що вчепилися в капелюх, поки ми самі не пішли спати.

У ту ніч, знову втупивши погляд у стелю, я думав про те, як Синтія в останню хвилину забула взяти свою коробку з-під черевиків, коли ми їхали на телестудію на ту ідіотську зустріч із ясновидицею. Згадав, як вона побігла назад у дім, лише на хвилину, залишивши нас із Ґрейс в автомобілі.

Згадав, як вона категорично не схотіла, щоб я сам пішов у дім і забрав ту коробку.

Вона була в домі набагато довше, ніж треба, щоб схопити коробку. Потім вона сказала мені, що ковтнула пігулку «Едвіла», коли повернулася в машину.

Це неможливо, сказав я собі, подивившись на Синтію, яка спала поруч зі мною.

Звісно, неможливо.

Я мав вільний урок і тому просунув голову до кабінету Ролі Карутерса.

— У мене зараз підготовчий урок. Ти маєш вільну хвилинку?

Ролі подивився на купу паперів на своєму столі. Директиви з управління, оцінки роботи вчителів, бюджетні розрахунки. Він був по вуха в паперах.

— Якщо ти просиш одну хвилину, то я буду змушений сказати «ні». Але якщо тобі треба щонайменше годину, то, гадаю, зможу піти тобі назустріч.

— Година звучить непогано.

— Ти обідав?

— Ні.

— Тоді ходімо до Стоунбриджа. Ти поведеш машину. Бо в мене може виникнути бажання розбитися. — Він накинув на себе спортивну куртку, сказав своїй секретарці, що його не буде у школі протягом якогось часу, але вона може сконтактуватися з ним по мобільному, якщо школа спалахне. — Тоді мені не треба було б повертатися до тієї кучугури паперів, — сказав він.

Секретарка наполягла, щоб він переговорив з одним зі своїх інспекторів, який чекає цієї розмови, тож він сказав мені, що буде через кілька хвилин. Я вийшов із його кабінету й зіткнувся з Джейн Скейвуло, яка мчала коридором із великою швидкістю — певно, спізнювалася на призначену зустріч із іншою дівчиною, з якої вона хотіла вибити дух на шкільному подвір’ї.

Кілька книжок, які вона несла, вислизнули з її рук і попадали на підлогу.

— От фігня! — сказала вона.

— Пробач, — промовив я і став навколішки, щоб допомогти їх підібрати.

— Усе гаразд, — сказала вона, поспішаючи підібрати розкидані книжки, поки їх не підібрав я.

Але вона зробила це не досить швидко, і я встиг підібрати «Люмінісцентний вогонь» Джойс Керол Оутс, книжку, яку я рекомендував їй прочитати.

Вона вихопила книжку з моєї руки й засунула її під пахву разом з іншими.

Я запитав без будь-якого менторського «це ж я тобі порадив її прочитати»:

— Ця книжка сподобалася тобі?

— Хороша книжка, — сказала Джейн. — Ті дівчата накоїли багато лиха. Чому ви хотіли, щоб я її прочитала? Ви думаєте, я така погана, як ті дівчата, про яких у ній написано?

— Ті дівчата не такі вже й погані, — мовив я. — І не думаю, що ти схожа на них. Але мені здалося, тобі сподобається, як це написано.

Вона виплюнула з рота свою жувальну гумку.

— Можна поставити вам одне запитання?

— Звісно, можна.

— Яка вам різниця?

— Ти про що?

— Яка вам різниця, що я читаю, яка вам різниця, що я пишу, й усе таке?

— Ти думаєш, я став учителем лише для того, щоб заробляти гроші?

Вона подивилася таким поглядом, ніби хотіла мені всміхнутися, та відразу й спохопилася.

— Мені вже час, — сказала вона й побігла геть.

Людей, які прийшли обідати, стало трохи менше, коли Ролі і я увійшли до ресторану Стоунбриджа. Він замовив собі для початку коктейль із кокосового соку й креветок та пиво, а я зупинив свій вибір на великій мисці супу-пюре з молюсків, дуже популярного в Новій Англії, з додатковою порцією крекерів, і каву.

Ролі заговорив про те, що скоро збирається виставити свій будинок на продаж, і в них залишиться ще чимало грошей, після того як вони заплатять за свій пересувний дім у Брейдентоні. Вони зможуть покласти гроші в банк, інвестувати їх, вирушити в якісь далекі мандри. А ще Ролі хотів купити човна, щоб рибалити в річці Манаті. Складалося враження, він уже перестав бути директором школи. Він уже жив десь-інде.

— Я хочу поговорити з тобою про дещо, — сказав я.

Ролі відпив ковток «Сема Адамса». [21]

— Про Лорін Велс?

— Ні, — здивовано відповів я. — Звідки тобі спало на думку, що я хотів би поговорити з тобою про Лорін Велс?

Він стенув плечима.

— Я помітив, що ви розмовляли з нею у спортивній залі.

— Вона балаболка, — пояснив я.

— Але балаболка з чудовими формами.

— Я не знаю, звідки в неї інтерес до мене. Думаю, в її світі Синтія та я досягли статусу певної слави. Лорін майже ніколи не розмовляла зі мною, доки ми не з’явилися в тому шоу.