Ми з Синтією обмінялися поглядами.

— Сьогодні ввечері я їстиму креветки з макаронами-язичками в гарячому перцевому соусі, — сказав він, усміхаючись. — Сподіваюся, буде дуже смачно. Тепер ось що, місіс Арчер. Чи маєте ви якісь фотографії вашого батька? Ви дали мені кілька знімків своєї матері та одну світлину вашого брата, але я не маю жодної фотографії Клейтона Біджа.

— Боюся, в мене немає жодної, — сказала Синтія.

— Я зв’яжуся з департаментом транспортних засобів, — сказав він. — Я не знаю, наскільки детальними є їхні архіви, але, можливо, там знайдеться фото вашого батька. І чи не змогли б ви розповісти мені трохи більше про ту дорогу, якою він їздив, виконуючи свою роботу?

— Між нашим містом і Чикаго, — сказала Синтія. — Він продавав якісь товари. Здається, він приймав замовлення від магазинів на запасні частини до всіляких машин. Щось у такому дусі.

— Ви ніколи не знали його точного маршруту?

Вона похитала головою.

— Я була лише дитиною. І насправді не розуміла, що він робить, знала тільки, що він дуже часто буває в роз’їздах. Одного разу він показав мені кілька фотографій хмарочоса Ріґлі в Чикаго. Я думаю, в коробці знайдеться його поляроїдний знімок.

Ейбеґнел кивнув, згорнув свого записника й поклав його до кишені свого піджака, потім тицьнув нам обом по своїй бізнесовій візитівці. Відтак узяв коробки з пам’ятними речами й підвівся на ноги.

— Незабаром я сконтактуюся з вами й повідомлю про свій поступ. Як щодо того, щоб ви наперед заплатили мені за три дні моєї роботи? Я не думаю, що знайду відповіді на ваші запитання протягом цього часу, але цілком можливо, я дійду остаточного висновку, чи є якийсь сенс братися за цю справу.

Синтія пішла взяти свою чекову книжку, яка була в її гаманці, виписала чек і віддала його Ейбеґнелові.

Ґрейс, яка чатувала на сходах протягом усього цього часу, покликала:

— Мамо! Ти можеш піднятися до мене на хвилинку? Я щось розлила на свій топ.

— Я проведу містера Ейбеґнела до його машини, — сказав я.

Ейбеґнел уже відчинив дверцята й збирався опуститися на своє сидіння, коли я сказав:

— Синтія згадала, що, можливо, ви захочете поговорити з її тіткою Тес.

— Атож.

Якщо я не хотів, щоб зусилля Ейбеґнела були абсолютно марними, мало сенс, щоб він знав якнайбільше про все, що мало стосунок до цієї справи.

— Вона недавно розповіла мені дещо, чого ще не відкрила Синтії.

Ейбеґнел нічого не став запитувати, він лише чекав. Я розповів йому про анонімні надходження грошей.

— Зрозуміло, — сказав він.

— Я попереджу Тес, що ви в неї будете.

— Дякую, — сказав він, опустився на сидіння, зачинив дверцята й опустив шибку вікна. — Ви їй вірите?

— Тес? Звісно, вірю. Вона показала мені записку, конверти.

— Ні, своїй дружині. Ви вірите своїй дружині?

Я прочистив собі горло, перш ніж відповісти:

— Звичайно, вірю.

Ейбеґнел потягся через плече до пояса безпеки, пристебнувся, клацнувши пряжкою.

— Одного разу до мене звернулася жінка, яка хотіла когось знайти, я поїхав побачитися з нею, і вгадайте, кого вона замовила мені шукати?

Я чекав.

— Елвіса. Вона хотіла, щоб я знайшов Елвіса Преслі. Це було десь у 1990 році, й Елвіс був на той час мертвий уже тринадцять років. Вона жила у великому будинку, мала багато грошей, і деякі гвинтики в неї ослабли, як ви можете здогадатися, і вона ніколи навіть не зустрічалася з Елвісом протягом свого життя й не мала жодного стосунку до нього, а проте була переконана, що Король музики досі живий і лише чекає, коли вона знайде його і врятує. Я міг би працювати на неї протягом цілого року. Та жінка могла б допомогти мені раніше вийти на пенсію, нехай Бог благословить її добре серце. Але я мусив сказати «ні». Вона була дуже засмучена, і тоді я пояснив їй, що мене вже раніше наймали шукати Елвіса, і я його знайшов, і з ним усе гаразд, але він хоче прожити решту свого життя в мирі та спокої.

— Серйозна особа. І як вона прийняла ваше пояснення?

— Цілком спокійно, як мені здалося. Щоправда, вона потім, схоже, найняла іншого детектива. Наскільки мені відомо, він досі працює над цією справою. — Він тихо засміявся сам до себе. — Уявляєте собі, скільки грошей він заробить на ній?

— До чого ви ведете, містере Ейбеґнел?

— Я хочу цим сказати, що ваша дружина справді хоче знати, що сталося з її батьками та її братом. Я не став би брати чек від людини, яка хоче лише побавитися в розслідування. Ваша дружина не хоче просто побавитися в розслідування.

— Ні, я теж так не вважаю, — сказав я. — Але та жінка, яка хотіла доручити вам знайти Елвіса, чи хотіла вона просто побавитися в розслідування? Чи, може, вона щиро вірила, у глибині свого серця, що Елвіс досі живий?

Ейбеґнел подарував мені сумну усмішку.

— Я зв’яжуся з вами через три дні або раніше, якщо довідаюся щось цікаве.

— Чоловіки слабкі — я не про тебе, звісно, — і вони завжди готові тебе принизити, але справжнього паскудства можна чекати лише від жінки, — сказала вона.