— Але залишається ще одне істотне питання, — продовжила Ведмор. — Тоді як спорідненість між двома загиблими можна вважати більш або менш встановленою, ми не можемо без тіні сумніву стверджувати, що це справді Тод Бідж і Патрисія Бідж. Якби ви мали щось таке, що могло б дати нам зразок для дослідження, наприклад, кілька волосин, які ще застрягли у гребінці…

— Ні, — сказала Синтія. — Нічого такого в мене нема.

— Ну що ж, зрештою, ми маємо зразок вашої ДНК і додаткові дослідження покажуть, чи маєте ви якусь спорідненість із останками, що їх ми витягли з автомобіля. Коли ваш зразок буде типізований, а вони зараз саме над цим працюють, вони зможуть визначити ймовірність материнства з боку мертвої жінки і ймовірність спорідненості по лінії «брат і сестра» щодо мертвої особи чоловічої статі.

Ведмор зробила паузу.

— Але на основі того, що ми знаємо тепер, а ми знаємо, що ці два тіла споріднені між собою, що це мати й син, що автомобіль справді належить вашій матері, ми виходимо з робочої гіпотези, що це ваші мати й брат.

У Синтії був такий вигляд, ніби в неї пішла обертом голова.

— Проте, — зробила ще один висновок Ведмор, — там немає вашого батька. Я хотіла б поставити вам ще кілька запитань про нього, яким він був, якою він був людиною.

— Але чому? — запитала Синтія. — З якого припущення ви виходите?

— Я думаю, ми повинні розглянути можливість того, що це він убив їх обох.

— Алло?

— Це я, — сказав він.

— А я щойно думала про тебе, — промовила вона. — Я нічого не чула про тебе якийсь час. Сподіваюся, у тебе все окей.

— Я мусив зачекати й подивитися, що буде, — сказав він. — Скільки вони можуть довідатися. Дещо вже було в новинах. Вони показали автомобіль. По телебаченню.

— О, справді?

— Вони показали, як його витягують із каменоломні. І сьогодні в газетах також написали про тести з ДНК.

— О, як цікаво, — сказала вона. — Яб хотіла бути там, із тобою. Що ж там кажуть?

— Дещо їм таки вдалося з'ясувати, але, звісно, далеко не все. Я маю газету тут, перед собою. У ній сказано: «Тести ДНК дозволяють припустити наявність генетичної спорідненості між двома тілами в машині, вказують на те, що це мати й син».

— Цікаво.

— Судова експертиза ще має визначити, чи ці два тіла генетично споріднені із Синтією Арчер. Проте поліція працює на основі припущення, що два знайдені тіла — це Патрисія Бідж і Тод Бідж, які зникли двадцять п’ять років тому.

— Отже, у цій статті не сказано напевне, хто був у знайденому автомобілі? — запитала вона.

— Напевне не сказано.

— Ти ж знаєш, що вони мають на увазі під словом «припущення». Воно розраховане на дурнів, які можуть у нього повірити.

— Я знаю, але…

— А проте вражає, на що здатні вони сьогодні, чи не так?

Її голос прозвучав майже весело.

— Авжеж.

— Я хочу сказати, що тоді, коли твій батько і я позбулися цього автомобіля, хтось коли-небудь чув про тести ДНК? Можна тільки дивом дивуватися, чого вони досягли! Ти досі нервуєшся?

— Трохи, можливо.

Його голос звучав покірливо.

— Навіть будучи малим хлопцем, ти всього боявся, ти знаєш? Я обміркую ситуацію і впораюся з нею.

— Ти сильна, я знаю.

— Думаю, ти зробив чудову роботу й можеш нею пишатися. Незабаром будеш удома і зможеш забрати звідси й мене. Я нізащо б не хотіла цього пропустити. Не можу дочекатися, коли настане той момент, і я побачу вираз їі обличчя.

Отже, тепер у вас нова проблема? — запитала доктор Кінцлер, звертаючись до Синтії. — Імовірне знайдення вашої матері й вашого брата?

— Це не принесло мені полегкості, — сказала Синтія.

— Так, я розумію, чому це може бути.

— І той факт, що мого батька з ними не було. Ця жінка-детектив, Ведмор, думає, що він міг їх убити.

— А якщо це виявиться правдою, — запитала доктор Кінцлер, — ви готові подивитися їй у вічі?

Синтія прикусила губу й подивилася на зашторені вікна, так ніби вона мала рентгенівський зір і могла побачити шосе. Це був наш регулярний візит, і я умовив Синтію не пропускати його, хоч вона й говорила про те, щоб його скасувати. Але тепер я запитував себе, чи ті пробні запитання, які ставить доктор Кінцлер, радше не відкривали рани замість загоювати їх.