Вход/Регистрация
Сон кельта
вернуться

Льоса Маріо Варгас

Шрифт:

— Можливо, й так, — сказав падре Кейрі. — Можливо, це той самий шлях, яким проходять містики й усі ті, хто переживає такий транс. Поети, містики, чаклуни.

Вони довгий час мовчали. Іноді куточком ока Роджер дивився на священика й бачив, що той сидить нерухомий, із заплющеними очима. «Він молиться за мене, — подумав. — Він чоловік співчутливий. Мабуть, жахливо прожити все життя, допомагаючи людям, які мають загинути на шибениці». Ніколи не побувавши ані в Конго, ані в Амазонії, отець Кейрі, певно, знав, як і він, про ті карколомні хвилини в житті людей, коли розпач і безнадія досягають своєї найвищої точки.

— Протягом багатьох років я був байдужий до релігії, — сказав Роджер дуже повільно, ніби розмовляючи сам із собою, — але ніколи не переставав вірити в Бога. У загальний принцип життя. Не заперечую, отче Кейрі, що багато разів я себе з жахом запитував: «Як може дозволити Бог, щоб відбувалися такі речі? Що то за Бог, який терпить, щоб стільки тисяч чоловіків, жінок і дітей переживали такі жахіття?» Важко зрозуміти такого Бога, правда ж? Ви, що бачили стільки жаху у в’язницях, не ставите собі іноді таких запитань?

Падре Кейрі розплющив очі й слухав його з притаманною йому уважністю, не погоджуючись і не заперечуючи.

— Ті бідолахи, яких шмагають, калічать, ті діти з відрубаними ручками й ніжками, що помирають від голоду та хвороб, — став перелічувати Роджер. — Ті створіння, доведені до стану вимирання, яких іще й убивають. Тисячі, десятки й сотні тисяч. І все це чинять люди, які одержали християнське виховання. Я бачив, як вони ходять до меси, моляться, причащаються до й після того, як творять Ці злочини. Протягом багатьох днів я думав, що збожеволію, отче Кейрі. Можливо, в ті роки, в Африці, в Путумайо, я справді втратив здоровий глузд. І все те, що відбувалося зі мною потім, було справою рук людини, яка, хоч і не усвідомлювала собі цього, була божевільною.

Капелан знову нічого не відповів. Він слухав його з тим самим приязним виразом на обличчі й із тим терпінням, за яке Роджер завжди був йому глибоко вдячний.

— Дивно, але думаю, саме в Конго, коли я переживав періоди глибокого занепаду духу й запитував себе, як може Бог дозволяти такі злочинства, я почав знову цікавитися релігією. Можливо, єдиними людьми, які зберегли тоді ясність думки й нормальний психічний стан, були кілька баптистських пасторів і кілька католицьких місіонерів. Щоправда, не всі. Чимало з них не хотіли бачити те, що творилося під самим їхнім носом. Але кілька з них робили все, що могли, аби зупинити несправедливість. То були справжні герої.

Він замовк. Згадувати про Конго й Путумайо було йому тяжко: він загрузав у багнюці свого духу, викопував звідти образи, які вкидали його в тривогу.

— Несправедливість, тортури, злочини, — промурмотів отець Кейрі. — Хіба не пережив їх Христос на власному тілі?

Він спроможний зрозуміти ваш стан, Роджере, краще, аніж будь-хто. Ясно, зі мною іноді відбувається те саме, що з вами. Та й з усіма, хто вірує, я в цьому переконаний. Певні речі зрозуміти буває важко, й нічого дивного тут нема. Спроможність нашого розуміння обмежена. Ми слабкі, недосконалі. Але дещо я можу сказати вам. Ви багато разів помилялися, як і всі людські створіння. Але щодо Конго чи Амазонії ви ні в чому не можете собі дорікнути. Ваша праця була великодушною й гідною похвали. Ви відкрили очі багатьом людям, допомогли виправити чимало несправедливостей.

«Усе те добре, що я зробив, руйнує кампанію, спрямовану на те, щоб зашкодити моїй репутації», — подумав він. Це була тема, якої він не хотів торкатися і яка втікала від його свідомості щоразу, коли туди поверталася. Перевага візитів отця Кейрі була в тому, що з капеланом він розмовляв лише про те, про що йому хотілося розмовляти. Тактовність священика була абсолютною, й здавалося, він угадував усе, що могло засмутити Роджера, й уникав таких тем. Іноді вони сиділи довгий час, не обмінюючись жодним словом. Навіть у таких випадках присутність отця Кейрі приносила йому полегкість. Коли вони розлучалися, Роджер протягом кількох годин залишався спокійним і умиротвореним.

— Якщо мою супліку буде відхилено, ви залишитеся зі мною до кінця? — запитав він, не дивлячись на нього.

— Звичайно, — відповів отець Кейрі. — Не думайте про це. Ще нічого не вирішено.

— Я знаю, отче Кейрі. Я не втратив надію. Але для мене важливо знати, що ви будете поруч зі мною. Ваше товариство додає мені мужності. Я не влаштую сцену розпачу. Обіцяю вам.

— Хочете, щоб ми помолилися разом?

— Поговорімо ще трохи, якщо ви не проти. Це буде останнім запитанням, яке я вам поставлю на цю тему. Якщо мене стратять, то чи можу я просити, щоб моє тіло перевезли до Ірландії й поховали там?

Він відчув, що капелан вагається, й подивився на нього. Отець Кейрі був блідіший, ніж звичайно. Він похитав головою з виразом смутку.

— Ні, Роджере. Якщо це станеться, то вас поховають на цвинтарі в’язниці.

— На ворожій землі, — прошепотів Кейсмент намагаючись пожартувати, але це в нього не вийшло. — У країні, яку я став ненавидіти так само сильно, як любив її й захоплювався нею в юності.

— Ненависть нічого не дає, — зітхнув отець Кейрі. — Політика Англії може бути поганою. Але є багато англійців порядних і гідних поваги.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 25
  • 26
  • 27
  • 28
  • 29
  • 30
  • 31
  • 32
  • 33
  • 34
  • 35
  • ...

Ебукер (ebooker) – онлайн-библиотека на русском языке. Книги доступны онлайн, без утомительной регистрации. Огромный выбор и удобный дизайн, позволяющий читать без проблем. Добавляйте сайт в закладки! Все произведения загружаются пользователями: если считаете, что ваши авторские права нарушены – используйте форму обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка

Контакты

  • chitat.ebooker@gmail.com

Подпишитесь на рассылку: