Очунявши, вона почала працювати в райкомі комсомолу. Просилася на фронт — не пустили. Сказали: квола, гвинтівки не вдержиш…

Вона й зовні змінилася. Перешила на себе стару братову гімнастьорку, натягнула «пролетарські» нитяні панчохи, вирізала косинку з кумачу. Тільки косу пожаліла — залишила.

Через півроку райком направив її серед найкращих десяти комсомольців у ЧК. Передбачалося, що Галина, грамотна й енергійна дівчина, знадобиться на якійсь допоміжній посаді. Так і було спочатку. Кілька місяців вона просиділа в канцелярії, вела листування, працювала шифрувальницею, потім її призначили секретарем відділу у військових справах і шпигунстві.

Вона багато чого дізналася за ці місяці. Як і всі інші молоді співробітники, прагнучи потрапити на оперативну роботу, вона мимоволі готувалася до неї. Приглядалася до розвідників, навіть книжки деякі читала з тих, що вбереглися в Юрія із студентських років. Але цього їй здавалося замало…

Працював у Харківській губчека помічником уповноваженого Шурко Грошев, білявий, веселий і сміливий до хвацькості хлопець. Тільки-но Галина з'явилася в губчека, Грошев почав виявляти до неї особливу увагу. У вільний час він годинами просиджував у кімнаті, де стояв її стіл, правлячи теревені і розповідаючи такі історії з своєї біографії, що навіть бувалі чекісти дивувалися. А проте Шуркові вірили. Багато з того, що він розповідав, підтверджувалося наказами по ЧК, в яких Шуркові постійно оголошувалися подяки і заохочення.

Про його надзвичайне везіння ходили анекдоти.

Розповідали, наприклад, що якось на вокзалі Шурко зайшов у вбиральню, зайняв кабіну, револьвер для зручності вийняв з кишені і тримав у руці. В цю мить у вбиральню заскочив якийсь вокзальний злодій з великим чемоданом, тільки-но поцупленим у пасажира, що заґавився. Бажаючи познайомитися з тим, що в чемодані, злодій поткнувся в кабінку, де сидів Грошев, розчинив двері і побачив спрямований на нього револьвер. Якби злодій спокійно причинив двері і відійшов, так би все й закінчилося. Але в нього були слабкі нерви. Не роздумуючи, він кинув чемодан і підняв руки.

Шуркові лишилося тільки опорядитися і доставити невдалого злодюгу в карний розшук.

І таких пригод траплялося безліч. Важко сказати, що в них було правдою, а що вигадкою, — сам Шурко ні від чого не відмагався.

Популярність серед співробітників ніскільки не псувала його. За це Шурка любили. Незважаючи на баляндраси, він був по-своєму скромний і не пнувся в начальство, хоч за заслугами вже давно міг стати уповноваженим губчека.

— Я в начальство не гожий, — казав він, — через легковажний і веселий характер. От постарію або, приміром, одружуся, тоді інша справа!

Але до старості було далеко, а з одруженням Грошев не поспішав. Що ж до успіху її жінок, то й тут він був не останній, хоча ніс мав кирпатий, а обличчя веснянкувате: брак вроди цілком покривала бойова слава.

До Галини Грошев спочатку теж підкотився із спритністю хвацького кавалера, впевнений, що й вона, нова в губчека людина, не встоїть перед чарами його службової репутації. Однак Галину не пройняло навіть наочне свідчення його успіхів — маузер з золотою пластинкою на рукоятці, до було вигравірувано напис: «Олександрові Терентійовичу Грошеву за беззавітну відвагу». Була в дівчині якась незрозуміла Шуркові зосереджена цілеспрямованість, непохитна, майже чернеча суворість. Шурко так і охрестив її в думці — «черниця». Коли вона пильно дивилася на нього темними і, як здавалося Шуркові, загадковими очима, він чомусь ніяковів і навіть про найбільш щасливі пригоди розповідав без потрібного блиску.

Якось вона сказала йому:

— Ніж вихвалятися, навчив би ліпше чогось корисного.

— Чого? — здивувався Шурко.

— А хоч би стріляти.

Шурко з радістю погодився. Він вирішив, що прохання Галини — всього-на-всього привід, що його старання таки не пропали марно.

Для стрільбища Грошев облюбував відлюдний пустир на околиці Харкова. На першому ж занятті він спробував було обняти дівчину. І тут же прикро пошкодував. Галина навідліг ударила його кулаком в обличчя.

— Ти що?.. — остовпів він.

— М-мерзотник! — Галина так пополотніла, що Шурко злякався. — Який мерзотник… — і побігла з пустиря.

Як і багато хто з співробітників Галини, Шурко знав її історію. Він догнав дівчину, довго мовчки йшов поряд, потім тихенько попросив:

— Галю, вибач… Гад я, вбити мене мало!..

Галина нічого йому не відповіла. Вся вона наче скам'яніла, на очах були сльози. І Грошев, спотикаючись, плентався за нею, втративши всю свою впевненість і відчуваючи себе останньою наволоччю на землі.

Кілька днів потому він підстеріг дівчину в коридорі.

— Або бий мене в пику, і ми квити, або мені все життя ходити в гадах! — заявив він. — Не будь злою: вдар!

І такий покірливий вигляд був у хитрого Шурка, що в Галини всю злість наче рукою зняло.

— От іще, руки бруднити! — сказала вона. І мир було відновлено.

Грошей навчив її стріляти і їздити верхи. Про залицяння він уже не помишляв.

Її перевірили як розвідницю в операції, що дістала назву «Справа військспеців».