Шрифт:
У будяках під муром, викладеним з вапняку, стояв Микоша. Він поманив Олексія пальцем.
— Приїхав?
— Приїхав.
— Живий?
— Атож!
— Довго ж ти тинявся! Хазяїн уже думав, що злапали. — Хазяїном Микоша називав Шаворського.
— Чого ти тут стоїш? — поцікавився Олексій.
— Так, для порядку. — Микоша витягнув шию і поверх кущів оглянув берег. — Тут таке було, — сказав він довірливо. — Ти ж Битюга знав?
— Ну?
— Так нема вже Битюга! На Новобазарну нагрянула Чека, і п'ять чоловік як корова язиком! — Микоша плюнув на мур. — Битюг — це ж був мій перший кориш! А Сільвочку ти знав?
— Яку Сільвочку?
— Мадам Галкіну?
— Ну-ну?
— І її накрили! Всіх! Хтось виказав, це вже факт! От коли б знати хто!
— Кошмар, — скрушно мовив Олексій.
Усе відбулося за час його відсутності. Дві відомі йому явки — у Різничука і Баташова — ще не були розгромлені. З відвертості Микоші можна було зробити висновок, що його, Олексія, ні в чому по підозрюють.
— Кошмар, — згодився Микоша. — Вони ще заплатять за Битюга, я тебе запевняю!
— А що?
Микоша знову оглянув берег і, наблизивши до Олексія мавпяче обличчя, зашепотів:
— Сьогодні вони матимуть хорошого півня, і щоб я здох, коли їм це сподобається.
— Де?
— На елеваторі, в порту! Маєш бажання піти?
Олексій махнув рукою.
— Мені б твої турботи!
— Нехай більшовикам будуть мої турботи! Щоб їм так жилось, як я зараз живу! Щоб так дихалось!.. Не хочеш іти? Даремно. Збирається пристойна компанія. Фейєрверк зробимо на всю Одесу.
— Там видно буде, — сказав Олексій. — Та годі вже теревені правити. Сам тут?
— Тут.
— Ану, підсади мене…
Микоша підставив плече. Олексій видряпався на мур, переліз через нього і пішов до будинку Різничука.
«Елеватор… — думав він. — Я вам покажу елеватор!..»
Шаворський зустрів його на порозі, втягнув у кімнату, посадив на оббитий синім штофом диванчик, який Різничук, мабуть, «позичив» у графському будинку.
— Ну що, як з'їздили?
— Нормально, — сказав Олексій. — У Нечипоренка був, про все домовився.
— Він приїде?
— Тринадцятого буде в Нерубайському. Пароль назвав старий: мотузка на поясі і шевські головки.
— Довелося уламувати?
— Ні, легко згодився.
— Я ж казав! — Шаворський задоволено потер руки. — З цим клопоту не буде. Машинку довезли?
— Довіз. Подяка вам. А клопіт усе-таки буде, — зауважив Олексій.
Він заходився стягувати чобіт. Дістав вкладений під устілку папір.
— Що це?
— Від полковника Рахуби!
— Від Рахуби?! — Шаворський узяв папір, обережно розгорнув злиплі аркуші. — Як він до вас потрапив? Коли одержали?
Олексій розповів про поїздку Цигалькова в Бендери, про зустріч з ним у Бичках.
— Майте на увазі, — попередив він, — Нечипоренко нічого про те не знає.
— Чому?
— Це ваша зв'язкова Галина налагодила з Цигальковим відносини за спиною отамана.
— Навіщо?
Стримуючи посмішку, Олексій сказав:
— Осавул, ви розумієте, закохався в неї по вуха, і вона, не будучи дурною, викачала з нього найдетальніші дані про Нечипоренка і про офіцерське підпілля в Парканах, про яке я вам ще доповім. Ну, а Цигальков чомусь не захотів, щоб Нечипоренко знав про його зв'язки з Галиною…
— Розумію… — Шаворський здивовано відкопилив губу. — Ну й дівиця, скажу вам! Ніяк не можу примусити себе ставитися до неї серйозно. А варто ж! Слово честі, варто!
— Ого, — вигукнув Олексій. — Характер, та ще й який!
Шаворський засміявся:
— На собі перевірили? Так… Справді, мабуть, ще краще, коли ми знатимемо про Нечипоренка більше, ніж він думає. Здібне, здібне дівчисько!.. Так що ж пише Рахуба?
На одному з принесених Олексієм аркушів був шифрований текст, на другому — «переклад». Депеша була адресована йому особисто.
«Двадцятого цього місяця в Одесу прибуде особливий уповноважений «Союзу звільнення Росії» полковник Максимов. Зустріти вночі у зазначене число на Великому фонтані. Треба до приїзду Максимова зібрати керівників повстанських загонів, які діють на території губернії і поблизу неї. Керівництво «Союзу» покладає виконання на В. М. Ш. Завдання: розробити стратегічний план захоплення губернії у зв'язку з наступом зведеної групи з Румунії. Готовність прийняти Максимова негайно підтвердити по такому ж каналу зв'язку. Підкреслюю особливу важливість викладеного. Рахуба».