Кістлявий, у чиновницькій тужурці з зеленими оксамитовими петлицями вусатий чоловік якийсь час приглядався до нього, потім підійшов і сів поряд.

— Цікавитесь лавровим листям? Кілограм знайдеться…

Обличчя в нього від тривалого перебування в катакомбах було землисте, набрякле. Коли Дяглов говорив, здавалося, ніби горло в нього набите піском, який повільно пересипається з кожним звуком.

Олексій сказав відзив:

— Віддаю перевагу супові з кропом.

Він передав Дяглову, що нараду отаманів Шаворський має намір влаштувати не в Нерубайському, як намічалося раніше, а у флігелі Різничука: це, мовляв, зараз найбільш безпечне місце. Крім того, Шаворський наказав відрядити кількох чоловік для зустрічі й охорони Максимова.

— У чиє розпорядження?

— У моє, — сказав Олексій.

Так воно і було. Шаворський вирішив: якщо вже заміняти Микошу, то заміняти до кінця. І оскільки його колишній охоронець очолював при ньому щось на зразок комендантського взводу, то й ці функції перейшли тепер до Олексія.

— Гаразд, — кивнув головою Дяглов, — виділю. — Він обвів поглядом відвідувачів ресторану і, не побачивши нічого підозрілого, прохрипів: — У мене погані новини з Києва: Чека розгромила «Всеукраїнський повстанком».

— Уже?.. — вихопилося в Олексія.

— Чому «вже»? Що означає «вже»? — швидко спитав Дяглов.

— Та всього ж два тижні тому тут був їхній довірений. Ми з хазяїном зустрічали його.

— Два тижні! — повторив Дяглов. — Їх за два дні розгромили, майже ніхто не втік!.. Скажи Вікентію: до прийому Нечипоренка все готове.

— Добре.

Дяглов пішов, а слідом за ним, несподівано протверезившись, поплентав один з п'яничок, що куняли за столиками.

Повідомлення про розгром «Всеукраїнського повстанкому» того ж дня підтвердив Олов'яников; Олексій майже щодня зустрічався з ним на конспіративній квартирі. Чималу роль у ліквідації «повстанкому» відіграла явка, яку він узнав від Поросенка. Скупий на похвалу Олов'яников сказав:

— Тебе в наказі відзначили по Вучека [16] , поздоровляю! — і руку потиснув.

Олексій доповів йому про зустріч з Дягловим. Прощаючись, попросив:

— У Петра Синєсвитенка синок лишився. Мені все ніколи забігти подивитись, як він там. Може, поцікавитесь, Геннадію Михайловичу? Його хоча б на деякий час влаштувати, а після я його до себе візьму.

— Це Павку, чи що? — спитав Олов'яников, і на цей раз дивуючи Олексія своєю обізнаністю. — Спізнився ти трошки: його Інокентьєв забрав.

— Куди забрав?

— До себе. Каже, виховаю замість Вітьки: в нього сина Вітьку вбили під Перекопом.

— Правда? — здивувався Олексій. — А Павка ж що?

— Що Павка. Хороший хлопчик. Він до Василя всією душею.

Олексій почухав голову під картузом. Оце тобі й маєш, Павка в Інокентьєва! А він же звик вважати хлопчика бідолахою, до якого нікому діла нема.

— Велика сім'я у Василя Сергійовича? — спитав він.

— Тільки дружина лишилася, тиха, ласкава жінка. Не сумнівайся, хлоп'я в хороших руках. Та й сам Василь — душа чоловік, не дивись, що похмурий.

Олексій згадав, як Інокентьєв проводжав його до Баташова, і подумав: «Здається, Павці і справді здорово повезло!..»

Наближався день приїзду Максимова, а отже, незабаром мала завершитися операція.

Підготовка до неї велась у цілковитій таємниці. Якщо не брати до уваги зовсім засекречених розвідників, посвячені в неї були тільки п'ять чоловік: Немцов, Олов'яников, Інокентьєв, Кулешов і начальник оперативного відділу губчека Демидов — гроза одеських бандитів, про якого вони співали в своїх піснях:

Крім цих п'яти чоловік, жоден співробітник губчека навіть не підозрював про операцію, яка готувалася. Люди були зайняті повсякденною оперативною роботою, що поглинала в них весь час і всі сили.

Шаворський також готувався до прийому Максимова. Все в нього йшло як по маслу. На запрошення зібратися отамани відповіли згодою. Утримався поки що один Заболотний, але Шаворський був певен, що й він приїде. В ці дні «хазяїн» уперше в розмові з Олексієм заговорив про свою агентуру в губчека. Було це так.

На авіаційному заводі «Анатра» чекісти арештували за саботаж кількох інженерів. Один з них був членом організації Шаворського, діяв у складі п'ятірки.

Увечері того ж дня на квартирі у вдови якогось видавця, де іноді Шаворський ночував, він сказав Олексієві:

— Уся справа в системі. Вона проста й логічна. Це — ланцюг, міцний, як залізо, й еластичний, мов гума. Більшовики вже обплутані ним з ніг до голови, але поки що не відчувають цього. Відчують, як затягнеться в них на шиї!