Ця зустріч змінила плани Стецевського.

Ешелон часто зупинявся. Вночі в степу Стецевський вийшов з теплушки разом з Крамовим. У придорожніх кущах він оглушив свого попутника і добив його рукояткою револьвера.

Відсутність пасажира ні в кого у вагоні не викликала здивування. В дорозі відставало багато людей. А наступного ранку під час перевірки документів на якомусь роз'їзді Стецевський пред'явив папери вбитого.

Так він став Крамовим. Нові документи відкрили йому дорогу до командних постів у червоних.

Складними шляхами, кочуючи з армії в армію, Крамов-Стецевський потрапив до Миколаєва. Про перехід до білих він тепер і не думав: для нього знайшлося досить справ і по цей бік.

У Миколаєві Крамов-Стецевський несподівано зустрів свого давнього соратника по Ярославлю, що так само, як і він, працював у червоних військспецом. Вони швидко знайшли спільну мову…

У Херсоні новий начальник артилерії близько зійшовся з Філіпповим. Це було не важко: вони робили «спільну справу» — один командував артилерією, другий здійснював її розвідку. Однак про те, щоб «спокусити» льотчика, нічого було й думати. Крамов незабаром зрозумів, що Філіппов з «твердокамінних», і навіть не робив спроб домовитися з ним. Але в «твердокамінного» льотчика знайшлася червоточина: він любив пошану, був ласий до жінок і не дурень випити. Крамов звів його з Дунаєвою. Зробити це вдалося так спритно, що Філіппов навіть не запідозрив, кому він зобов'язаний своїм знайомством з цією жінкою.

Крамов розраховував убити відразу двох зайців: по-перше, зв'язок Дунаєвої з льотчиком, на його думку, ставив її дім поза підозрою, а по-друге, це давало можливість впливати на льотчика непомітно, що й підтвердилося у випадку з підробленим наказом.

Щоб по можливості зміцнити свою базу і не викликати у Філіппова підозри, Крамов ні разу не приходив до Дунаєвої разом з ним і взагалі не показувався у неї вдень. Але ночами в сараї Дунаєвої він зустрічався з Крученим.

Кручений (Крамов не цікавився його справжнім прізвищем) був уроджений херсонець. Він прекрасно знав місто і підтримував зв'язок з великою кількістю людей, з яких вони потім створили ядро підпільної організації. Це був сміливий чоловік. Його запекла ненависть до червоних іноді викликала подив навіть у такого матерого вовка, як Крамов, тим більше, що за віком Кручений годився йому в сини. Без нього начальникові артилерії довелося б скрутно. Кручений робив усю «чорну» роботу. Невідомо, де він спав і в кого переховувався вдень, але завжди точно в призначений час приходив на побачення з Крайовим, одягнений то в селянську свитку, то в червоноармійську шинелю, то в лахміття портового босяка, і незмінно доповідав, що всі доручені йому завдання виконані.

Найголовнішим обов'язком Крученого був зв'язок з лівим берегом, і до спіймання телеграфіста Крамову ні разу не доводилось турбуватися про це. В нього ще ніколи не було надійнішого помічника, і Крамов радів, що Крученому вдалося вислизнути з рук ЧК…

Брокман, проте, був задоволений результатами облави. У Дунаєвої захопили майже всіх керівників крамовської організації. Крамов збирався приурочити виступ своєї групи до того моменту, коли червоні почнуть форсувати Дніпро. В нього був сміливий план: у розпал воєнних дій несподівано розгромити штаб і залишити червоні війська без керівництва. В сараї Дунаєвої чекісти знайшли кілька ящиків з гвинтівками і ручними гранатами, а в одного з арештованих відібрали список членів організації. Почались арешти.

Революційний трибунал засідав майже безперервно.

У ці дні не можна було впізнати коменданта ЧК Сергія Нікішина. В наглухо застебнутій косоворотці, в насунутій на лоба кепці, він з'являвся на людях рідко, здригався, коли до нього звертались, відповідав невлад, дивився невидющими очима.

За ним тінню ходив Федя Фомін, спеціально приставлений Брокманом. Зустрівшись у коридорі з Олексієм, Федя пошепки повідомляв:

— Запити може людина! Психологічний розлад у нього… — І, зітхнувши якось по-дівочому, жалісливо додавав: — Звичайно, нелегко…

В ніч на сьоме серпня заговорили гармати, а з світанком до лівого дніпровського берега ринула флотилія баркасів, шаланд і чорних покалічених пароплавчиків, вщерть заповнених військами. Над Дніпром схрестились невидимі траси снарядів, розпушилася шрапнель. І вітер поніс до берегів пороховий гар. Правобережна група Червоної Армії форсувала Дніпро.

До вечора білих вибили з Олешок і, розвиваючи наступ, рушили на Великі Копані, громлячи лівий фланг врангелівського генерала Драценка. В рух прийшов весь Каховський плацдарм. Херсон, відокремлений Дніпром від основного театру воєнних дій, опинився в тилу, але зате незмірно зросло значення Олешок, через які йшов потік військ і військових вантажів.

Крім всяких інших справ, чекістам тепер доводилося разом з особливим відділом працювати з полоненими, яких нагнали з-за Дніпра величезну кількість. Треба було відібрати тих, хто потрапив до білих по непорозумінню, кого мобілізували примусово, обдуривши чи залякавши. Потім з ними працювали агітатори.

За два дні до початку наступу Олексій з кінним загоном ЧОПу виїхав у сільські райони. В Крамова в найближчих селах була велика агентура. На її ліквідацію ЧК послало два загони. З другим вирушив Воронько;

Загоном, в який потрапив Олексій, командував Філімонов, донський козак, кремезний і весь мовби наспіх вирублений з мореного дуба. Він був винахідливий і невтомний, як машина.

Більше місяця загін вештався по селах і хуторах. Дехто з крамовців був уже попереджений і встиг утекти. Захопити вдалося дев'ятнадцять чоловік.