Шрифт:
— Знав…
— Так навіщо стріляв?
— Та наказували ж!
— А ти розумієш, — розтягуючи слова, спитав Федя, — що тобі за це належить?
Полонений подивився на носки черевиків, пом'явся і невпевнено промовив:
— Розстріляти мене, бо ж, правда, знав…
— А! — задоволено посміхнувся Федя. — Розумієш, що розстріляти за це мало! Ну, то йди. В інший раз розбирайся! Йди по коридору ліворуч, останні двері, до товариша Павликовича. Вій тебе направить, куди треба…
В такий же спосіб допитавши решту полонених, Федя відпустив їх і, відразу втративши солідність, кинувся до Олексія.
— Здоров, Альошко! Приїхав!.. Цілий? — говорив він, обмацуючи Олексія, наче не вірячи, що це справді він, у плоті й крові.
— Ти що тут наробив, чекіст? — спитав Олексій, показуючи на книги Воронька, з яких була знята ряднина.
— А що? Я тільки подивився.
— Почекай, приїде Воронько, він тобі покаже…
Федя зневажливо свиснув:
— Сьогодні не приїде, а завтра я — ф'ють, і шукай вітра в полі.
— Що таке?
— Їду на відповідальне завдання! — урочисто оголосив Федя.
— Куди?
— В Олешки. Цілу групу посилають і мене теж.
— Навіщо?
— В Олешках контра розходилася. Наших з-за рогу б'ють. Словом, треба все викрити. Найбойовіших хлопців підібрали. Я, між іншим, не набивався, мене Величко призначив.
— Правда?
— Що я, брехатиму?!
Олексій побіг до Величка.
— Правда, що в Олешки їде група?
— Їде.
— Відпустіть мене з ними, товаришу Величко!
— Там людей досить.
— Товаришу Величко, арештований Середенко, мірошник, показує, що Кручений зараз в Олешках. Прошу дозволити мені продовжити цю справу.
Величко зім'яв пальцями нижню губу, подумав.
— Ходімо до Брокмана, — сказав він.
Голова ЧК зустрів Олексія привітно.
— А, мандрівник! Чого прийшов?
— Просить послати його з групою Іларіонова, — сказав Величко. — Дізнався, що Кручений в Олешках.
Олексій доповів про свідчення мірошника,
— Чутки не перевірені, — сказав він, — але все-таки… Адже я один знаю його в обличчя, товаришу Брокман.
— Ти… Як ти думаєш? — спитав Брокман у Величка.
— Я так вважаю: з Іларіоновим ми його не пошлемо. Стривай, стривай, — спинив він Олексія, — поїдеш окремо. Ти в ЧК нова людина, ще не примелькався, це треба, використати. Зведемо тебе з Корольовою…
— З якою Корольовою?
— Є одна в Олешках. Жила там при білих, надійна людина. Зв'язуватиме тебе з Іларіоновим. Сам тримайся окремо: Олешки — маленьке містечко, вмить усе буде відомо, Іларіонова я попереджу. Тепер щодо обстановки. Крученого, звичайно, спіймати треба, але дивись не захоплюйся, справа не тільки в ньому. В Олешках штаб групи військ. Через місто йдуть війська. Зараз там саме місце для шпигунів. Останнім часом вони вбили трьох командирів і шість червоноармійців. Ясно, в місті зграя, а твій Кручений, якщо він в Олешках, мабуть, не остання, спиця в їхньому колесі. Думаю, ось як треба діяти…
Величко виклав свій план, Брокман цей план схвалив.
— Перед від'їздом зайди, напишу записку до начальника штабу Саковніна, я його добре знаю, — сказав він. — Величко, підготуй йому документи по всій формі… — І посміхнувся: — Прізвище придумай найкрасивіше.
— Хай їде під своїм, — заперечив Величко. — Він же тутешній. Зустріне знайомого — і кінець, провал.
— Теж правильно, — погодився Брокман. — Обдумайте все як слід і не гайтеся. Завтра ж відправ його…
МАРУСЯ КОРОЛЬОВА
Група, очолювана Іларіоновим, вирушила на світанку. Олексій виїхав удень. В кишені у нього лежало призначення в армію на посаду штабного писаря і документ з херсонського госпіталю, де він нібито лікувався від поворотного тифу.
Старий, що сочився парою й димом, пасажирський пароплав «Петро», який робив регулярні рейси між Херсоном і Олешками, відходив о третій годині дня… На двох його палубах у страшенній тісноті сиділи біженці з мішками й корзинами. Чоловіків було небагато. Більше — жінки, змучені і злі. Мовчазні діти байдуже дивились на пропливаючі береги.
«Петро» шльопав колесами повз висохлі за літо плавні, повз вербові зарості і комиші, що буйно розрослися. Білі чаплі поважно перелітали через пароплав, опускались біля берега і, підібгавши одну ногу, нерухомо застигали на мілководді.
Через годину в завороті Дніпрового рукава, який називається тут річкою Конкою, показались червоні пристанські дахи, дебаркадер і поряд з ним піщаний спуск до води. Олешки,
Перегороджуючи всю річку, «Петро» незграбно розвернувся і підійшов до дебаркадера. Почалась висадка. Проминувши матросів, що перевіряли квитки, Олексій, зіскочив на дерев'яний пірс і разом з натовпом вийшов у місто.