Шрифт:
— Ну! Нарешті я дочекалася, шкода тільки, що це тривало майже чотири тижні.
— Він обіцяв, що не змусить її більше чекати. І тепер ми маємо ідилію, як у мексиканському серіалі. А що у тебе?
— Я більше не запалюю світло вночі. І навіть не вмикаю радіо, — похвалилась я. — А поза тим великий завал. На роботі і поза нею.
— Але ти мусила повернутись, аби це зрозуміти. Еге ж?
— І ще з кількох інших причин.
— Бідолашний Рисек. Але така вже доля несміливих чоловіків.
— Не кажи мені, що Рисек несміливий, — пирхнула я.
— Ще й який! Інакше ти від самого початку знала б, як сильно йому подобаєшся.
— І чого він боявся?
— Хоча б того, Ягодо, що він на цілих вісім років від тебе старший.
— Ну, прошу дуже. А мої друзі з ФІРМИ твердили, що старші чоловіки мають набагато ширший вибір. Тому пересічний сорокарічний добродій може сміливо знімати двадцятирічних німфеток. А його ровесниця? Ну що ж, нехай спробує пошукати в притулку для літніх людей. А найліпше, якщо вона поступиться дорогою молодим, зникаючи на дні валізи, де спокійно зогниє собі серед старих хутер і нафталінових кульок.
— Що ти, Ягодо. — Болек докірливо всміхнувся. — Ми, чоловіки, теж переймаємося віком. А вже Рисек удвічі панікує, особливо відколи закохався. Намагається схуднути, а тиждень тому позичив у Маріольки пасок для тренування м’язів живота.
— І що?
— Ввімкнув собі програму карате, найвищу потужність. Ним так жбурнуло об підлогу, що мало не розчавив Андульку, котра саме пробігала мимо. Принагідно порозбивав собі коліна і скалічив лікоть.
— Боже, це погано скінчиться. І я матиму на сумлінні жертву кохання.
— Все скінчиться добре, бо відразу після першої вправи пасок репнув, а інший Маріолька не купить. Вона виплачує відсотки за якийсь там кухонний комбайн, який повибивав їй пробки в цілому будинку. Вона сказала, що це вже десяте невдале надбання і вона тимчасово робить перерву у телепокупках.
— Маріолька без телепокупок. Це звучить трохи дивно, наче чогось бракувало б.
— Так само як телезала без тебе, Ягодо. Вона жахливо-прежахливо порожня.
Двадцять перше
Куди має подітися розгублений психолог, котрий абсолютно не знає, що вчинити зі своїм життям?
— Він повинен вибратися до ворожки, так само як і розгублений лікар, — з усміхом прирік Болек. — Розумієш, мені подобається одна дівчина. Ми трохи знайомі, але тільки зараз між нами пробігла іскра. Ну і я не знаю, що робити, бо вона значно молодша.
— Я скажу тобі без ворожки, Болеку. Ризикни.
— Легко сказати, — скинувся він. — А на практиці страшенно важко зробити перший, другий і третій кроки. Ця клята непевність, чи маємо ми якийсь шанс. Чи варто старатись. І коли зупинитися, щоб не заслужити на ім’я стерв’ятника кохання. Тому я іду до моєї улюбленої, перевіреної ворожки. Виберешся зі мною?
— Виявляється, що це і моя улюблена ворожка, — шепнула я, впізнаючи будинок і сходову клітку. — А чи перевірена…
— Довідаємося за хвилю, — сказав Болек, натискаючи латунний дзвінок у формі черепашки великого равлика. — Незлецькі двері, правда?
— Як і все інше. Аж дивно, що Баз Лугрмен не взяв її сценографом до своїх фільмів.
— Ой, мій улюблений лікар! — зраділа ворожка, побачивши Болека.
— Не рахуючи славетного лікаря Квіна, — з усміхом відповів Болек. — А це моя…
— Впізнаю, впізнаю, дівчина з шоколадками. І як? Ти вже повикидала фантики?
— Ні, бо боюся позбутися не тих, що треба.
— Заходьте, заходьте, поговоримо про фантики, шоколадки й роздоріжжя, але спочатку маленьке прохання…
— Рецепт?
Ворожка притакнула, торкаючись рукою пов’язки на лівому вусі.
— Що сталося з вашим вухом?
— Катастрофа. Під час лікування свічками «Індіан Гопі». Знаєте, мої любі, таке лікування помагає від десятків хвороб. Від нежиті, від шуму у вухах, від мігрені. Навіть ліпше, ніж свята Кінга.
— Так само як піхтова олія та кілька інших винаходів. І що ж ви робили з тією свічкою?
— Підпалила, як і написано в інструкції. Другий кінець застромила до вуха і спокійно собі чекаю. Думала, мої любі, що вона горить поволеньки, як звичайна воскова свічка. А тут вогонь вибухнув чи не до люстри, і поки я це помітила, мені підсмажився шматок вуха. А про волосся я вже й не згадую.
— Подивимося на те обвуглене вухо. — Болек повільно розгортав бинт. — Непогано. Чудово гоїться, я сказав би, як на молодому собаці.