— І заради цього теж, але я хотіла тебе про щось попросити. Не знаю, чи ти пам’ятаєш один інцидент, який трохи віддалив нас із тобою наприкінці червня.

— Пам’ятаю, — відказала я, дивлячись просто в її блакитні очі.

— Ну саме. Я була б тобі вдячна, якби ти поставилася до цього як до дурного невинного жарту.

— Ти сказала, що подумаєш?! — гукнула в слухавку Аня. Я вже п’ятнадцять хвилин звітувала їй про те, що нового у ФІРМІ. — Замість того, щоб вигорнути все великою лопатою і жбурнути в лице?

— Я не змогла б.

— Але ти не маєш причин її боятися.

— Це не страх, Аню. Просто я не вмію копати когось, хто простягає руку на знак злагоди.

— Якої ще злагоди, дівчино! Ця клізма крутиться, щоб не втратити посаду, а ти плетеш щось про якесь перемир’я! Ще скажи мені, що ви хочете потоваришувати!

— Пролунали такі слова, але Магда захихотіла, і Агата змінила тему.

— Хоч одна мудра знайшлася, яка вміє показати, що про все це думає.

— Бо Магда вміє, а я ні.

Не знаю, що відчуваю, що думаю і навіть за ким і за чим журюся. Суцільний хаос. Розсипані пазли, а я навіть не знаю, чи маю охоту й сили щось там складати.

Сьогодні я розмовляла з босом. Він викликав мене до себе зразу після ранкової наради.

— Бабі Смайл, — потиснув він мою долоню, розчавлюючи на кашу суглоби пальців. — Тільки не намагайся говорити інгліш, Джагодо. Я ненавиджу, коли хтось калічити мій рідна мова.

— Не буду, — пообіцяла я і перейшла до відповідної за таких обставин формули. — Я дуже тішуся, що повернулася на роботу. Що ви оцінили мій потенціал і що…

— Ніяких «ви», Джагодо, тільки Бабі, — обірвав він мене, акцентуючи слова, наче вуйко з діаспори. — Я теж радіти з тобою. Але тепер бути поважний і приступити до спеціальних завдань.

— Слухаю, — я стала струнко.

— Ви, поляки, є ідеаліст. А знаєш чому? Наша Кемпені купила вам вишукані абонементи фітнес. Басейн, сауна, аеробік. І що? — замовкнув він, чекаючи на відповідь. — І нічого, Джагодо. Майже ніхто не ходить. Чому, я питати?

— Тому що…

«Сьома ранку — це кепська пора для фітнесу», — хотіла сказати я, але Боббі вже мав пояснення:

— Бо ви є ідеаліст. Думаєте піти, коли стати друга Клавдія Шіфер. А так не буває. Треба пересилити себе, показати своє сало і займатися.

— Ага, — бовкнула я. Тільки чому він мені це каже? Я повинна ганяти людей на тренування, не зважаючи на те, що вони соромляться демонструвати розгодовані на чіпсах пуза й обвислі від ФІРМОВИХ фотелів стегна?

— Знаєш, чому ти тут?

— Не дуже.

— Бо саме ти, Джагодо, мати знайти мені фітнес, який вони полюблять.

Я невпевнено всміхнулась.

— Я спробую.

— Не спробую, Джагодо, але о’кей, Бабі. No problem! Бо я тобі довіряю і знаю, що ти вмієш шукати.

— О’кей, Бабі, — викинула я із себе, як автомат. — На коли?

— Це вже краще. А на коли? Найпізніше в понеділок уранці звіт лежить на мій столі. О’кей? — усміхнувся він, витягаючи великий палець, наче автостопник.

— О’кей, Бабі. No problem! — повторила я його жест і, легша на три літри поту, покинула кабінет.

Сидимо в барі на долі, вигадуючи за варениками ідеальний фітнес-курс для працівників ФІРМИ.

— Кажу вам, тільки дайвінг, — наполягала Госька. — Мало того, що він модний, так іще й знімає стрес, бо пінка ховає всі складки на тілі.

— І всі скидаються на морських корів, — скривилася Магда, оглядаючи свої бездоганні ноги. — Послухай досвідчену любительку фітнесу, Ягодо. Я вважаю, що опасисті лінюхи все одно залишаться на канапі. Для них завжди буде запізно чи зарано, задалеко чи зависоко, вода захолодна, а тренер зашвидкий. Краще сконцентруватися на тих, хто хоче тренуватись. І запропонувати їм щось і справді класне. Наприклад, латиноамериканські танці в якомусь модному клубі неподалік Ринку.

— А я воліла б йогу, — озвалася Пачуля. — Мало того, що вона омолоджує тіло, так іще й очищує думки. І відпружує.

— Те саме дає кінний спорт, — утрутилась я.

— Ну звісно, — гаряче підтримала мене Агата. — Коні тепер дуже модні. Особливо гуцульські.

— Я їздила на польських кониках, — зізналась я.

— І які вони? — допитувалась Агата, виявляючи незвичне зацікавлення.

«Надто розумні для тебе», — подумала я — як завжди, тільки подумала.

— Я читала, що вони самостійні, вперті і досить складні за характером, — пояснила за мене Магда. — А ти, здається, волієш щось простіше у вжитку.