Однак найцікавіший твір цього періоду — невеликий роман «Транзит» (1943). Він постав на грунті власних спостережень і вражень від перебування в Марселі і відтворює маячну атмосферу водночас і примарних і реальних ходінь по емігрантських муках. Зіткнення героїв з абсурдом петенівських канцелярій навіяло Паулю Рілля навіть порівняння з Кафкою. Але «Транзит» швидше можна порівнювати з «Люби свого ближнього», «Тріумфальною аркою», «Ніччю в Ліссабоні» Ремарка. Однак і на відміну від них твір Зегерс не є заглибленням у відчай, картиною емігрантської безвиході. Головний герой твору, що живе в Марселі під іменем Зайдель, унаслідок щасливих збігів обставин і власної наполегливості досягає майже неможливого: здобуває всі папери, потрібні на виїзд до Південної Америки. Але він залишається, щоб разом зі своїми новими французькими друзями-робітниками боротися проти спільного ворога — фашизму.

Оповідь ведеться від першої особи (цього Зегерс ще не робила в своїх романах і потім ніколи не зробить), і ведеться так майстерно, з таким упевненим володінням всіма новітніми романними формами, що за художніми своїми якостями «Транзит» може поступитися хіба перед «Сьомим хрестом».

1947 року письменниця повернулася на визволену батьківщину і оселилася поблизу Берліна в радянській окупаційній зоні, тобто на терені майбутньої НДР. Нова Німеччина віддячила своїй славетній громадянці всім, чим могла, — і — за те, що Зегерс робила для боротьби проти фашизму в еміграції, і за те, що, повернувшися, зробила для відновлення країни і побудови в ній соціалістичного ладу. З 1947 року Зегерс — віце-президент Товариства німецько-радянської дружби, з 1950-го — член Німецької Академії мистецтв, з 1953-го — голова Спілки німецьких письменників; вона нагороджена національними літературними преміями і багатьма орденами республіки; вона — депутат Народної палати НДР.

Довір’я народу і довір’я всього прогресивного людства (бо Анна Зегерс ще й лауреат Міжнародної Ленінської премії миру 1951 року) здобуте титанічною працею громадянина й письменника.

1949 року письменниця видає розпочату ще в Мексіці епопею «Мертві залишаються молодими», яка відтворює цілу добушімецької історії від 1919-го по 1945 рік. Вперше письменниця ставить собі за мету зобразити не тільки тих, хто бореться за нове життя у світі, але й тих, що осатаніло чіпляються за старе, тих, хто був справжніми духовними батьками Гітлера та його кліки, — прусське офіцерство і баронів німецької промисловості. Це надає зображеній Зегерс картині життя справжньої повноти, робить її рухливою і конфліктного.

Уміння зображувати дійсність у її революційному розвитку, помічати й розкривати в ній нове і те, що тільки народжується, ні на хвилину не випускати з поля зору тенденцій світової історії, перспективи майбутнього — це вміння притаманне лише художникам, які оволоділи методом соціалістичного реалізму.

Таким художником є Анна Зегерс. «Сьогодні вже недостатньо лише зобразити конфлікт як такий, нехай це навіть зроблено зі справді бальзаківською силою. Письменник мусить так передати цей конфлікт, щоб ставали ясними розвиток, головні його лінії». Слова ці взяті з доповіді Анни Зегерс «Великі зміни в нашій літературі». Письменниця протягом усього свого творчого шляху багато уваги приділяла теоретичним проблемам художньої творчості. Про це свідчить хоча б написана наприкінці 20-х років у формі діалога розвідка під назвою «Коротке повідомлення з моєї творчої майстерні», в якій вона знайомить читача з тими художніми формами, за допомогою яких осягає нову для світової літератури пролетарську, революційну тематику. Але цілком природно, що літературно-критична, теоретична діяльність письменні значно поширюється саме після повернення з еміграції. Адже йдеться про створення нової німецької літератури, і досвідчений майстер (до того ж ще й один з керівників Спілки письменників) просто не може стояти осторонь цієї роботи. В ті ж роки посилюється і публіцистична діяльність письменниці. І це зрозуміло: адже йдеться про створення нової німецької держави, виховання нової людини.

А все ж таки, як і завжди, головна зброя Анни Зегерс — це її художні твори.

1959 року вона закінчила першу частину свого нового роману «Рішення», над яким напружено працювала близько десяти років.

Ця книга розповідає про долю людей двох Німеччин — тих, хто будує щасливе і мирне життя на схід від Ельби, в Німецькій Демократичній Республіці, і тих, хто зазнає на собі всіх «принад» західнонімецького «економічного чуда», яке несе людству загрозу нової руйнівної війни.

І в цій книзі письменниця залишається вірною центральній темі своєї багатогранної творчості: кожний чесний німець рано чи пізно зрозуміє, на чиєму боці правда, відшукає дорогу до неї.

1968 року вийшло в світ продовження роману під назвою «Довір’я». Твір цей своєю актуальною проблематикою, щільним зв’язком із сьогоденням викликав великий інтерес читачів і жваві дискусії у пресі НДР.

Все те краще, що властиве зрілій творчості Анни Зегерс, повного мірою виявилося в романі «Сьомий хрест» — найсильнішому творі цього видатного майстра. Письменниця працювала над книгою в 1937–1939 pp., але повністю роман був опублікований лише 1942 року. У «Сьомому хресті» Анна Зегерс уперше звернулася до зображення націстської Німеччини.

В 1934–1935 pp. на книжкових ринках Європи з’явилося чимало творів, які розповідали про перші дні й місяці гітлерівської диктатури: «Болотяні солдати» В. Ландгоффа, «В Третьому рейху» К. Гінріхса, «Випробування» В. Бределя та ін. Це були звіти самовидців — письменників або навіть людей іншого фаху, які взялися за перо, щоб розповісти світові про те, що вони пережили у фашистських катівнях. Природно, що розповідь тут, як правило, не виходила за межі тюрем і концтаборів гітлерівського рейху.

А коли ці автори все ж намагалися показати життя по той бік колючого дроту, то іноді створювалася історично невірна картина.

Так сталося, наприклад, у романі Віллі Бределя «Твій невідомий брат». Охоплений щирим почуттям ненависті до фашизму і любові до свого народу, Бредель (який у той час уже перебував на еміграції) мимоволі переоцінив сили і можливості внутрішнього опору злочинному режимові. І слід зазначити, що такий розрив між дійсним та бажаним у зображенні націстської Німеччини