Коли трохи розвіялася вимушеність, викликана присутністю Тімоті, розмова зайшла про війну. Джордж запитав тітоньку Джулі, коли вона збирається вирушити в Африку з Червоним Хрестом, від чого вона мало не розвеселилася; тоді повернувся до Ніколаса й мовив:

— Кажуть, наш юний Нік хоробрий вояк. Коли ж він думає зодягти військовий мундир?

Молодий Ніколас, усміхаючись ніяковою лагідною усмішкою, зауважив, що мати, звичайно, дуже занепокоєна.

— Отже, обидва Дроміо вже вирушають у похід, — сказав Джордж, повертаючись до Меріен Твітімен. — Скоро ми всі там будемо. En avant [39] Форсайти! Бий, рубай, стріляй! Кого на гауптвахту?

Тітонька Джулі захихотіла: Джордж такий жартівник! Може, нехай Гестер принесе карту Тімоті? На карті він усім їм пояснить, як ідуть справи.

Тімоті гмукнув, і, витлумачивши це як згоду, тітонька Гестер вийшла з кімнати.

Джордж фантазував далі про наступ Форсайтів, називаючи Тімоті фельдмаршалом, а Імоджен, котру він одразу відзначив як «гарну кобилку», — маркітанткою; і, затиснувши між колінами свій циліндр, він почав вибивати на ньому дріб уявними барабанними паличками. Глядачі сприйняли цю виставу по-різному. Всі сміялися — Джорджеві було все дозволено; але всі відчували, що він кепкує з родини, а це здавалося їм несправедливим саме тепер, коли родина віддала п'ятьох своїх членів на службу королеві. Джордж міг зайти надто далеко, тож усі відчули полегкість, коли він устав, узяв під руку тітоньку Джулі, рушив військовим кроком до Тімоті, віддав йому честь і, поцілувавши з удаваною пристрастю тітоньку, сказав:

— Яка приємність, татусю! Ходімо, Юстасе! — і вийшов у супроводі поважного стриманого Юстаса, котрий ані разу не усміхнувся.

Коли тітонька Джулі порушила тишу, збентежено вигукнувши: «Уявіть собі, він не схотів чекати карти! Не зважай на нього, Тімоті. Він такий жартівник!», — Тімоті відвів руку від рота.

— Не знаю, до чого воно йдеться, — прорік він. — Чого це вони вирішили, що їм треба туди їхати? Цим ми не переможемо бурів.

Одній тільки Френсі вистачило відваги запитати:

— А чим же їх можна перемогти, дядечку Тімоті?

— Придумали нову моду йти добровольцями; це марнотратство — гроші пливуть за кордон.

Цієї миті тітонька Гестер принесла карту, тримаючи її так обережно, наче то було немовля, в якого саме прорізувалися зуби. З допомогою Юфімії карту розгорнули на роялі — невеликому «колвуді», на якому востаннє грали, здається, влітку того року, коли померла тітонька Енн, тобто тринадцять років тому.

Тімоті підвівся. Він підійшов до рояля і схилився над картою, а тим часом усі з'юрмилися навколо.

— Ось бачите, — мовив він, — оце наша сьогоднішня позиція, і вона дуже невигідна. Гм!

— Атож, — сказала відчайдушно хоробра Френсі, — але як ви, дядечку Тімоті, збираєтеся поліпшити її без підкріплення?

— Підкріплення! — мовив Тімоті. — Нам не потрібне підкріплення — це тільки марнування грошей. Нам потрібен Наполеон; він покінчив би з цим за один місяць.

— Але якщо його немає, дядечку Тімоті?

— Це їхня справа, — відповів Тімоті. — Навіщо ж ми утримуємо армію — щоб вона била байдики в мирний час? Невже їм не сором просити допомоги в країни? Нехай кожен робить своє діло, тоді все буде гаразд.

І, окинувши всіх поглядом, він додав майже сердито:

— Придумали, бач, добровольців! Так розкидатися грішми! Ми повинні бути ощадливі! Зберігати енергію — ось єдиний вихід.

І, чи то засопівши, чи пирхнувши, він наступив Юфімії на ногу й вийшов, залишивши у вітальні приголомшених родичів і слабкий запах ячмінного цукру.

На слухачів завжди справляє великий вплив слово, сказане з переконанням, а надто коли воно вимовлене з великим зусиллям. І восьмеро Форсайтів, що залишились у вітальні — всі жінки, крім молодого Ніколаса, — хвилину стояли мовчки навколо карти. Потім Френсі сказала:

— А знаєте, по-моєму, він правду каже. Зрештою, для чого ж тоді армія? Військові повинні були все передбачити. Ми їм тільки потураємо.

— Серденько моє! — вигукнула тітонька Джулі. — Вони ж такі прогресивні! Подумай, вони відмовилися від своїх червоних мундирів. А вони завжди так ними пишалися. Тепер усі вони стали схожі на в'язнів. Ми з Гестер тільки вчора говорили, що їм, мабуть, дуже прикро. А що сказав би Залізний герцог! [40]

— Новий колір дуже гарний, — сказала Вініфред. — Велові він до лиця.

Тітонька Джулі зітхнула.

— Дуже цікаво, який у Джоліона син. Подумати тільки: ми його ніколи не бачили! Мабуть, батько дуже ним пишається.

— Його батько в Парижі, — сказала Вініфред.

Плече тітоньки Гестер сіпнулося вгору, наче вона хотіла зупинити сестру, перш ніж та зробить іще одне зауваження, бо зморшкуваті щоки Джулі раптом почервоніли.

— Учора до нас завітала наша люба місіс Мак-Ендер, вона щойно приїхала з Парижа. І кого, ви думаєте, вона зустріла там на вулиці? Нізащо не здогадаєтесь!