— Я не розумію, — сказала Емілі, звертаючись до Сомса, — чому Вініфред не може сказати йому, що вона подасть на нього в суд, коли він не забереться геть із її дому. Він узяв її перли, і якщо він не привіз їх назад, цього цілком досить.

Вініфред посміхнулася. Всі вони тепер почнуть нав'язувати їй свої поради й пропозиції, але вона вже знала, що робитиме, — нічого. З кожною хвилиною її дедалі дужче охоплювало почуття, що вона здобула якусь перемогу: відстояла свою власність. Ні! Якщо вона захоче покарати його, то зробить це вдома, без свідків.

— Ну що ж, — сказала Емілі, — ходімо спокійно до їдальні, пообідаєш з нами. А батькові я сама розкажу.

І, коли Вініфред дійшла до дверей, вона вимкнула світло. Тільки тоді вони побачили, яка небезпека чигає на них у коридорі.

Там, приваблений світлом із кімнати, де ніколи не вмикали світла, стояв Джеймс, закутаний у жовтувату шаль з верблюжої шерсті, так що здавалося, ніби його посріблена голова була відокремлена від його ніг у модних штанях смужкою пустелі. Він стояв точнісінько, як чорногуз, та ще й з таким виразом, наче бачив перед собою жабу занадто велику, щоб її проковтнути.

— Що тут діється? — запитав він. — «Розкажу батькові?» Ви ніколи нічого мені не розказуєте.

З несподіванки Емілі заніміла. До батька підійшла Вініфред. Вона стиснула його закутані безпорадні руки й сказала:

— Монті не збанкрутував, тату. Він лише повернувся.

Всі троє думали, що зараз станеться катастрофа, і були раді, що Вініфред тримає його за руки, але вони не знали, яке цупке коріння в цього старого, схожого на привид Форсайта. Його гладенько поголені губи й підборіддя якось дивно скривилися, а довгі сріблясті баки дивно настовбурчилися. Потім він промовив з гідністю:

— Він зажене мене на той світ. Я знав, що так воно й буде.

— Не треба хвилюватися, тату, — спокійно сказала Вініфред. — Я примушу його поводитися як слід.

— Ет! — відповів Джеймс. — Ану зніміть із мене цю штуку. Мені жарко.

Вони розмотали шаль. Він повернувся і твердою ходою рушив у їдальню.

— Я не хочу супу, — сказав він Уормсонові й сів у крісло.

Всі теж посідали — Вініфред і досі в капелюшку. Уормсон поставив четвертий прибор. Коли він вийшов, Джеймс запитав:

— Що він привіз?

— Нічого, тату.

Джеймс придивився до свого відображення в ложці.

— Розлучення! — пробурмотів він. — Яке безглуздя! Що я хотів сказати? Треба було мені призначити йому утримання з умовою, що він не повернеться до Англії. Сомсе, піди запропонуй йому це.

Пропозиція здалася такою доречною й простою, що навіть сама Вініфред здивувалася, коли сказала:

— Ні, якщо він уже повернувся, я не буду його проганяти. Хай тільки поводиться як слід — оце і все.

Всі подивилися на неї. Давно було відомо, що Вініфред має мужню вдачу.

— В тих краях, — мовив Джеймс не до ладу, — мабуть, повно бандитів! Подивися, чи немає у нього револьвера. І без цього не лягай спати. Слід було б послати з тобою Уормсона, хай би переночував у домі. Я сам поговорю з ним завтра.

Вони були зворушені цією заявою, а Емілі мовила заспокійливо:

— Твоя правда, Джеймсе. Ми не дозволимо ніяких витівок.

— Ет! — похмуро промимрив Джеймс. — Я нічого не знаю.

Цієї миті з'явився Уормсон з рибою, і розмова перейшла на інше.

Коли зразу після обіду Вініфред підійшла до батька, щоб поцілувати його й сказати йому на добраніч, він подивився на неї таким запитливим і стривоженим поглядом, що вона промовила якнайвеселіше:

— Любий таточку, все буде гаразд; не хвилюйся. Мені нікого не треба — він зовсім сумирний. Я тільки стурбуюся, якщо ви будете хвилюватися. На добраніч, і спіть спокійно.

Джеймс повторив слова: «Спіть спокійно» — наче не зовсім розуміючи, що вони означають, і провів її очима до порога.

Вона повернулася додому близько дев'ятої і зразу ж пішла нагору.

Дарті лежав на ліжку в своїй кімнаті перевдягнений, у синьому костюмі й лакованих черевиках. Руки він заклав за голову, а в зубах затис погаслу сигарету.

Вініфред чомусь згадала квіти на вікні у ящиках після гарячого літнього дня — як вони безсило похилилися від спеки, але вже починають оживати після заходу сонця. Здавалося, що її обпеченого чоловіка вже освіжила перша вечірня роса.

Він мляво спитав:

— Мабуть, ти була на Парк-лейн? Ну, як там старий?