Вставши з крісла, Дарті пройшовся по кімнаті і спинився перед дзеркалом, що висіло над мармуровим каміном; він довго стояв, розглядаючи своє відображення. Як у багатьох чоловіків цього типу, обличчя Дарті з напомадженими чорними вусиками й акуратними невеличкими баками було наче вимочене в льняній олії. Помітивши на своєму м'ясистому носі прищик, Дарті стурбовано його помацав.

Тим часом старий Джоліон знайшов останнє вільне крісло в переповненій вітальні Тімоті. Своєю появою він, очевидно, перебив якусь розмову, і всі ніяково мовчали. Тітонька Джулі, добра душа, поспішила розвіяти замішання.

— Знаєш, Джоліоне, — сказала вона, — ми оце говорили, що ти давненько до нас не навідувався; проте дивуватися нічого. Ти, мабуть, дуже зайнятий. Джеймс пояснив, що тепер така важка пора…

— Справді? — відповів старий Джоліон, гостро поглянувши на Джеймса. — Пора була б не така важка, якби люди не стромляли свого носа в чужі справи.

Джеймс, який сидів насупившись у такому низькому кріслі, що його коліна стриміли круто вгору, неспокійно засовав ногами й наступив на кота, що, рятуючись від старого Джоліона, необачно сів біля нього.

— Тут розсівся кіт, — озвався він ображеним тоном, відсмикнувши ногу, що ткнулася у щось м'яке й пухнасте.

— Багато котів, — зауважив старий Джоліон, переводячи погляд з обличчя на обличчя, — я тільки-но наступив на одного.

Запала мовчанка.

Місіс Смолл сплела пальці й, озирнувши всіх з трагічним спокоєм, запитала:

— А як поживає Джун?

В суворих очах старого Джоліона промайнула посмішка. Джулі дивовижна жінка! Мабуть, ніхто не переважить її вміння бовкнути щось зовсім не до ладу!

— Погано! — відповів він. — Лондон їй вадить — забагато людей, що плещуть казна-що.

Він промовив ці слова з притиском і знову подивився на Джеймса.

Ніхто не відповів.

Всі відчували, що будь-який крок, будь-яке зауваження може завести на слизьке. І подих неминучої долі, знайомий глядачам грецької трагедії, затьмарив цю тісну, набиту меблями вітальню, де зібралися старі, сиві чоловіки в сюртуках і пишно вбрані жінки, які всі були одної крові і яких усіх єднала невловима родинна схожість.

Та вони не усвідомили її неминучості: адже появу передвісника лихої долі можна тільки відчувати.

За мить Свізін устав. Не буде він сидіти тут, як дурень, такого поводження він не потерпить! Запишавшися ще дужче, Свізін обійшов кімнату і потиснув кожному руку.

— Перекажіть Тімоті, — сказав Свізін, — що він занадто себе ніжить! — і, повернувшись до Френсі, яку вважав «елегантною», додав — Приходь до мене цими днями, поїдемо з тобою на прогулянку. — Нараз йому згадалася та пам'ятна прогулянка, яка породила стільки балачок, і він скам'янів на хвилину, витріщивши осклілі очі, наче силкуючись збагнути значення своїх власних слів; тоді, раптом пригадавши, що йому усе те байдуже, повернувся до старого Джоліона. — Бувай здоров, Джоліоне! Послухай мене, не ходи без пальта, а то, чого доброго, причепиться ішіас чи ще якась хвороба.

І, легенько штурхнувши кота гострим носком лакованого черевика, він велично виплив з вітальні.

Коли Свізін вийшов, усі присутні нишком перезирнулись; кожному було цікаво, як інші сприйняли слово «прогулянка», — слово, котре набуло між ними розголосу й особливого змісту, бувши єдиним, так би мовити, вірогідним фактом, що безпосередньо стосувався туманних зловісних чуток, про які тільки й було мови останнього часу.

Юфімія не стрималась і сказала, захихотівши:

— Я дуже рада, що дядечко Свізін не запрошує мене на прогулянку.

Місіс Смолл, щоб утішити її й розвіяти ніяковість від розмови на таку непевну тему, промовила:

— Ти ж знаєш, серденько, він полюбляє їздити в товаристві елегантних жінок: йому приємно похизуватись перед людьми. Ніколи не забуду, як він колись повіз мене на прогулянку. Ото вже я набралася страху!

Повне старече обличчя тітоньки Джулі на мить аж засяяло від задоволення, потім зморщилось, і очі її налилися слізьми. Вона згадала той далекий день, коли Септімус Смолл повіз її кататися.

Джеймс, який скоцюрбився в низькому кріслі, раптом прокинувся із своєї похмурої задуми.

— Дивний він якийсь, Свізін, — промовив він нерішуче.

Мовчанка старого Джоліона, його суворий погляд ніби паралізували всіх. Він і сам був збентежений враженням, яке справили на них його слова, — враження це підтверджувало: плітки, що їх він прийшов сюди припинити, мають під собою серйозні підстави; але гнів його не вщух.

Він іще з ними не поквитався… Ні, ні, ось він їм дасть доброго чосу!