— Друзі мої, — сказав прево своїм катам, — ви, мабуть, гадали, що ми вже не матимемо нагоди показати своє вміння, бо самі станемо іграшкою в руках інших. Підбадьортеся! Наш милостивий король ще раз дає нам змогу відзначитися, і ми повинні відважно виконати свій обов'язок як люди, що залишають про себе пам'ять в історії.

— Ого, я догадуюся, що то за справа, — сказав Труазешель. — Наш покровитель, як римські цезарі, коли їм доводилося пошитися в дурні, або, по-нашому, стати на перший щабель шибениці, шукає досвідчених людей серед своїх виконавців правосуддя, щоб його священну особу не мучили невмілі руки якогось новачка або халтурника в нашому ремеслі. Прекрасний звичай для єретиків! Але я, як добрий католик… либонь, не знаю, чи наважуся накласти руку на нашого найхристияннішого короля.

— Досить, брате, ти надто вразливий, — заперечив Птіт-Андре. — Коли сам король наказує виконати над ним вирок, то я не знаю, чому б нам його не послухатися. Хто живе в Римі, той має слухатися папи! Люди прево мусять коритися своєму панові, а він — королеві.

— Тихше, ви, негідники, — гримнув військовий прево. — Йдеться не про особу його величності, а тільки про того грецького єретика й магометанського чаклуна Марціо Галеотті.

— Галеотті? — вигукнув Птіт-Андре. — Ну що ж, річ цілком природна. Я, здається, не знав жодного фокусника, який, танцюючи на туго натягненому канаті, не закінчив би свого життя, повиснувши на одному з його кінців, — стриб, і все.

— Я шкодую тільки, — сказав Труазешель, підвівши очі догори, — що бідолаха мусить померти без сповіді.

— Мовчи! Мовчи! — відповів прево. — Він же єретик і чорнокнижник… Цілий собор попів не міг би наставити його на істинну путь і врятувати від долі, яку він заслужив. А втім, якщо йому заманеться сповідатися, так у тебе ж є хист, Труазешелю, ти й можеш бути йому за духовного отця. Але, от що далеко важливіше, боюся, що вам доведеться пустити в хід кинджали, друзі мої, бо в нас немає під рукою потрібних засобів і знарядь нашого ремества.

— Ну, боронь, богоматір Паризька, — вигукнув Труазешель, — щоб наказ короля застукав мене зненацька. Я маю завжди при собі мотуз святого Франціска, обвитий чотири рази круг тіла, з готовим зашморгом. Недарма ж я належу до його братії, і мені дозволено носити їхній каптур, коли я перебуваю in extremis [240] , хвала богові й панотцям із Сомюрського абатства.

— А щодо мене, — сказав Птіт-Андре, — то в моїх саковках завжди знайдеться болт з блоком і міцний гвинт, щоб закріпити його, де мені забажається, коли б довелося виконувати вирок в такому місці, де нема дерев або де гілля росте надто високо від землі. Це дуже до речі.

— Чудово! Отже, все, що нам потрібно, є, — сказав військовий прево. — Лишається тільки пригвинтити блок до тієї бантини над дверима і прилагодити там мотуз. Я підведу того молодця до цього місця і забалакаю його, а ви хутко накинете йому на шию зашморг, і тоді…

— І тоді ми смикнемо мотуз, — сказав Птіт-Андре, — раз, два — і наш астролог опиниться, на небі або принаймні його ноги вже не торкатимуться землі.

— А чи не погодяться ті пани, — спитав Труазешель, подивившися н сторону каміна, — допомогти нам у виконанні наших обов'язків і зробити першу спробу в нашій професії?

— Гм! Навряд… — відповів прево. — Цирульник здатний тільки на те, щоб чужими руками жар загрібати; а щодо шотландця, то пін вартуватиме біля дверей, поки ми облагоджуватимемо по діло. Йому не вистачить ні кмітливості, ні спритності, щоб узяти в ньому діяльнішу участь: кожному своє.

З дивовижною спритністю і навіть із якоюсь професійною насолодою, що приглушала усвідомлення небезпеки їх власного непевного становища, ці гідні помічники прево приладнали все знаряддя для виконання вироку, виголошеного над Галеотті полоненим монархом, радіючи, що завершать славним подвигом своє не менш славне життя. Трістан Пустинник із явним задоволенням стежив за їхніми готуваннями. Олів'є не звертав ніякої уваги на те, що відбувалося навколо нього. А Людовік Лезлі, прокинувшися від шуму, дивився на все це, як на справу, що його не обходить, і він не несе за неї відповідальності [241] .

Підкоряючись наказу Людовіка або, певніш, виконуючи його прохання, бо король перебував у такому становищі, коли він, будучи монархом, міг лише просити, ле Глор'є пішов шукати Марціо Галеотті, що для блазня не становило великих труднощів.

Він одразу попрямував до найкращої пероннської таверни, де сам він був далеко не випадковим відвідувачем, як великий прихильник тих напоїв, що ставили розум усіх інших людей на один рівень із його власним.

Він знайшов або, певніше, побачив астролога в кутку пивної зали, або, як її звуть німці та фламандці, Stube чи stoof [242] , з огляду на її найважливішу прикрасу. Астролог, сидячи за столом, захопився розмовою з якоюсь жінкою в чудному чи то маврітанському, чи то азіатському вбранні. Побачивши ле Глор'є, жінка встала, готова відійти.