Цеп план, що його Мерк розписав потім у деталях, і послали Кемпу десятого вересня сорок шостого року, за тридцять два дні до того, як Роумен намітив свій контакт із Штірліцом.

… Перехопити Штірліца на дорозі не становило особливих труднощів для Кемпа: поки Роумен пив каву в придорожньому ресторанчику, чекаючи сигналу від Джонсона, який очолював «групу контакту», непоказний, запилений чоловік проколов лівий задній балон його машини.

Коли пролунав телефонний дзвінок, бармен запроспв Роумена до телефону. Той, вислухавши повідомлення Джонсона, що Брунн згоден розмовляти й чекає його на шосе, кинувся до машини. Та, від'їхавши сто метрів, чортихнувся, зрозумів, що спустило колесо, лютуючи, міняв його протягом довгих п'ятнадцяти хвилин (був зіпсований домкрат), а коли прибув на місце, Штірліца, звичайно, не побачив — усе було розіграно по нотах, одним словом — стара школа!

Перехрещення людських доль недоступні для пізнання так само, як і ті загадкові, у чомусь навіть містичні моменти, коли випадок стає предтечею закономірності або ж, навпаки, закономірний перебіг подій припиняється волею випадку.

Справді, чим пояснити такі повороти історії, як, наприклад, смерть Александра Македонського, що стала предтечею загибелі Еллади? Чи була ця смерть закономірна? Чи всьому виною був випадок? Але чому ж тоді цей поодинокий випадок — смерть людини, народженої за образом і подобою мільйонів інших людей, — породив таку кардинальну ломку політичної і, коли хочете, етичної карти світу?

Чи піддається логічному аналізу та ситуація, в якій саме Візантія — умираюча, розтерзана протиріччями, вже сходячи з історичної арени через інтриги, економічну відсталість, нехтування народженням нового — передала релігію пишно-врочистого православ'я молодим слов'янам Київської Русі, які динамічно розвивались? Чому не Ватікан з його сухуватою, в глибині своїй прагматичною доктриною переміг, а саме Візантія? Запізнились папські посли? А чому вони запізнились? Коням корму не вистачило — через тупість, тих, хто тримав ямські двори на багатоверстних, небезпечних для подорожей прогонах з Ватікану до Києва? А може, в цьому був прихований якийсь інший смисл?

Чи можна вичислити на ЕОМ причинний момент загибелі Петра Великого? З його смертю історія Росії повернула назад, почалася смута, реанімація минулого, яке завжди смердить, незважаючи на рясне припудрювання стародавніх реалій; імперія відкотилася з тих рубежів, до яких її вивів геній Петра та його сподвижників. Що це — випадок? Чи закономірність?

Чому такий мудрий політик, яким був Франклін Делано Рузвельт, обрав на пост віце-президента Гаррі Трумена? Зрозуміло, що мистецтво державного управління передбачає наявність у лідера почуття балансу; полярність ідей гарантує усталеність курсу, робить неможливим кардинальні відхилення, оскільки в кабінеті існує старанно скалькульована різність думок. Але чому з декількох сотень політиків, таких угодних правій більшості Америки, яка боялася нового і покладалась на звичне, він вибрав саме Гаррі Трумена?!

Очевидно, у цьому конкретному випадку Рузвельт зробив непростиму (але, на жаль, досить поширену серед політиків) помилку, доставивши на того, хто за своїми параметрами аж ніяк не міг стати його суперником — дуже скромно освічений, сором'язливий і зовсім не відомий широким масам народу, який же це конкурент?!

Підбираючи людей за своїми мірками, оточуючи президента талановитими людьми, в штабі, мабуть, забули, що з історії людства бували й такі ситуації, коли капітал обирав собі сірого лідера, який був набагато зручніший, ніж іскрометна особистість, бо ним можна керувати, він зовсім пасивний. Хай він буде рупором тих ідей, які визначають консервативну тенденцію, хай не заважає, хай бере собі всі лаври національної слави, тенденція не схильна до суєтності, її насамперед непокоять користолюбні інтереси тієї спільності людей, яку вона, ця тенденція, виражає.

То що це — випадковість чи закономірність, коли на зміну Рузвельту, готовому приймати рішення, які хвилювали країну, прийшов не ліберальний Генрі Уоллес, що стояв за продовження діалогу з Кремлем, а обережний консерватор Трумен, який відкинув Сполучені Штати до часів тридцять третього року, коли в країні панував ізоляціонізм, представників лівих концепцій вважали за ворогів, усе європейське здавалося їм хистким, навіть у чомусь заразним, а Радянського Союзу зовсім не визнавали й піднесли його до категорії «географічної данності»?!

Чому з усіх зоологічних антикомуністів, породжених тріумфом революції Леніна, лише австрійський фанатик Гітлер зміг прийти в рейхсканцелярію Німеччини і стати кривавим, всевладним, антиінтелектуальним фюрером того народу, який дав людству Баха, Лютера, Маркса?

Чи був закономірний цей страшний алогізм, чи випадковий?

Мабуть, однозначно відповісти на це запитання не можна, бо якби не було в Німеччині тоді Крупна і Гуго Стінненса, якби не склалася урядова бюрократія, корумпована з магнатами, якби не виражав її інтересів фон Папен, людина з гутаперчевою совістю, якби не панувала в західному світі малоінтелігентна, зовсім позбавлена компетентності точка зору на суть соціалістичної революції, що відбулася в Росії, якби не взяли верх емоції над логікою, — Гітлер не зміг би так легко, наче ніж у масло, увійти в пал? щ канцлера. Так, звичайно, німців принизили умовами Версальтського договору, який був лише банкетом переможців, котрі думали про гарантії розвитку свого національного капіталу, а не про майбутнє світу; так, безумовно, німці виявилися непідготовленими — після столітньої паличної дисципліни, що панувала при кайзерах, — до того демократичного вибуху, який стався зразу після краху монархії, такої вигідної безтямному обивателеві, що звик покладатися на наказ згори, а не на власні роздуми про правду й брехню, вигоду й програш, про ворога справжнього й мнимого.

Але як можна повірити в те — і віра ця стала національною, повсюдною, — що тільки більшовики, слов'яни та євреї винні в горі, яке звалилося на країну? Як можна було не бачити, що саме свої верховоди виявилися неспроможними вивести країну з кризи? А в їхніх же руках була влада, тобто гроші, преса, залізниці, заводи, поліція, зовнішня політика, армія! Як можна було не розуміти, що нацьковування на інших — у чомусь не схожих на тебе чи формою носа, чи кольором волосся, чи способом розподілу національного продукту —є виверт властей предержащих, які збагнули власне банкротство?! Немає нічого страшнішого, коли до влади приходить сірість. В її ж надрах і зароджується фашизм, ідеологія люмпена й крамаря, царство тупої спрямованості в одну лише національну спільність, яка була можлива в минулому, але в епоху нинішню, в епоху надшвидкостей, коли світ став малим і єдиним, зародження такої доктрини несе в собі тільки одне — загибель людства.