— Я лежав у номері в Мері, якщо ви домагаєтесь точності…

(А Штірліц з Лерстом саме тоді йшли в супроводі трьох агентів гестапо й кількох франкістських «гвардія сівіль» по коридору: почався поголовний обшук англійців і американців з журналістського корпусу.

— Тут живе жінка? — спитав Штірліц портьє, який ішов поряд, коли вони спинилися біля номера Мері.

— Так, сеньйор.

— А чи варто тривожити даму? — спитав один з «гвардії сівіль».

— У вас до неї нічого конкретного нема?

— А біс його знає, — буркнув Штірліц, — поки що нічого…

— Гаразд, ходімо далі, — сказав Лерст.

Хлопчик з ресторану з підносом, на якому стояли прибори на дві персони, хвацько промчав по коридору, зупинився біля Лерста й постукав у номер.

— Тут живуть двоє? — здивувався Лерст. — Хаген сказав, що тут одна жінка.

— У сеньйори в гостях сеньйор, — пояснив хлопчик, — той, у якого була прострелена голова на фронті).

… Хаген подзвонив Штірліцу від шифрувальників через п'ять хвилин.

— Літак по латиша вилітає з Берліна.

— Коли?

— Там не сказано коли. Сказано, що вилітає. І прибуде сюди завтра вранці, о дев'ятій нуль-нуль. Літак номер 259. Під командуванням обер-лейтенанта СС Грілля.

— Рудольфа Грілля?

— Там немає імені.

— А ви хіба не знаєте Рудді?

— Ні.

— Дивно. Він же водить наші спецлітаки…

— Я ніколи не літав не спецлітаках.

— Ще літатимете. Ну, поспішайте сюди. Я передам вам нашого гостя, він не для моїх нервів…

— Ага! — засміявся Хаген. — А ви ще мене лаяли…

— Я вас не лаяв, а робив зауваження по службі.

— Пробачте, штурмбанфюрер…

Штірліц поклав трубку і прошепотів дуже стомлено:

— Влаштуй йому концерт. Він зараз тебе боятиметься. І постарайся поспати — думаю, цієї ночі у нас буде багато клопоту…

— Ще більше, ніж минулої ночі?

(А минула ніч була задушливою, — мінялася погода, з Піренеїв насувалися важкі хмари, несподівані о цій порі року. В небі гуркотів грім. Лерст сидів на краєчку столу і дивився, як Штірліц разом з іспанцями-поліцейськими оглядав речі в номері Мері.

— Якісь неприємності? — спитав Пальма. — Чи ви запідозрюєте мою подругу в злочині?

— Ні, що ви, — відповів Лерст, — іде поголовний обшук у всьому готелі. Коли б ми не зайшли до вас, завтра ж злі язики звинуватили б кас у тому, що ви — цепний пес німецького посольства. Лише тому нам довелося сюди вдертися, прошу тисячу разів пробачити, Ян, тисячу разів…

У номер зазирнув Хаген і доповів:

— В інших номерах усе гаразд.

— Спасибі. Будь ласка, зробіть особистий огляд пана Пальми, Хаген.

— Даруйте, пане Пальма, — сказав Хаген.

— Будь ласка, будь ласка, це навіть цікаво, — відповів Ян, — мене ще ніколи не обшукували, особливо друзі, які так ретельно дбають про моє реноме…

Він устав, підморгнув Мері й раптом відчув, як його чоло зросив холодний піт: він згадав, що в задній кишені штанів лежала та нова шифрувальна таблиця, зроблена в формі жувальної гумки, яку йому передав Вольф.

— Мері, — сказав він, ідучи до ванної кімнати в супроводі Хагена і двох іспанців-поліцейських, — дай мені пожувати гумку, а то в мене від хвилювання пересохло в горлі.

Мері, загорнута в простирадло, посміхнулась:

— Я гадаю, любий, що джентльмени будуть шоковані, коли я встану з ліжка. Жувальна гумка лежить у шухляді письмового столу.

Штірліц спроквола глянув на Яна і все зрозумів. Він висунув з письмового столу шухляду й простяг Пальмі кілька жувальних гумок, потім якось дивно посковзнувся на паркеті й розпластався, стукнувшись плечем об край столу. Лерст і Хаген поспішили до нього, а Пальма в цю мить укинув шифрувальну таблицю в рот і водночас дав гумки двом іспанцям-поліцейським. Ті розгорнули срібні папірці і вкинули в рот апельсинові гумки. Штірліц, потираючи плече, підвівся й проговорив:

— А кажуть, що на паркеті не можна зламати собі шию.

Лерст, побачивши, що іспанці ще не почали оглядати Пальму, роздратовано спитав:

— Що ви жуєте?

Ті відкрили роти, показуючи йому гумку.

Ян закашлявся і проковтнув шифрувальну таблицю.

— Я так злякався, коли ви гримнули на поліцейських, що проковтнув свою гумку, — сказав він, — тепер у мене злипнуться кишки й ховати мене доведеться за ваш рахунок. Хочете пожувати?

— Я не корова.

Лерст пропустив Пальму вперед. Він сів на край ванни: в нього була така манера — сідати на край столів, підвіконь, крісел. Поліцейські обшарили кишені Пальми й передали все, що знайшли, Лерсту. Той передивився записну книжку, блокнот, повернув усе це Яну й сказав: