– А чому саме їх? – запитав Харрі.

Поліцейський нарешті обернувся до нього:

– А ви хіба не читали кримінальну статистику, інспекторе? – Він зробив особливий наголос на останньому слові.

– Читав, – відповів Харрі. – Наскільки я пам’ятаю, крамарі там не на перших позиціях.

Патрульний відповів, уважно роздивляючись мізинець:

– Мені дещо відомо про мусульман, як і вам, інспекторе. Для їхнього народу жінка в бікіні ніби сама просить, щоб її зґвалтували. Можна сказати, це навіть їхній обов’язок.

– Гм?

– Така вже релігія.

– Гадаю, ви плутаєте іслам і християнство.

З тераси спустився кінолог:

– Нам із Іваном тут більше робити нічого. Знайшли в смітті кілька обвуглених котлет, ну й усе. До речі, інші собаки тут нещодавно бували?

Харрі подивився на Віллі. Той тільки похитав головою. Судячи з виразу обличчя, голос його зараз не слухався.

– На вході Іван поводився так, ніби учув іншого собаку, хоча це міг бути який-небудь іще запах. Ми готові йти на горище і в підвал. Хто-небудь нас проведе?

– Так. Звичайно. – Віллі підвівся.

Вони зникли за дверима, і поліцейський поцікавився у Беати, чи може він іти.

– Запитай у старшого, – відповіла вона.

– Він заснув. – Поліцейський із посмішкою кивнув у бік Харрі, що якраз приміряв давньоримське ложе.

– Патрульний, – не розплющуючи очей, тихо покликав Харрі, – підійдіть ближче, будь ласка.

Поліцейський підійшов і став перед Харрі, широко розставивши ноги та засунувши великі пальці за ремінь.

– Слухаю, інспекторе?

Харрі розплющив одне око.

– Якщо ви ще хоч раз, піддавшись умовлянням Тома Волера, напишете на мене доповідну, я потурбуюся про те, щоб ви проходили в патрулі до кінця служби. Ясно, патрульний?

Поліцейський змінився на обличчі. Коли він розкрив рот, Харрі був готовий вислуховувати благання або жовчні тиради, а почув тиху і спокійну мову.

– По-перше, ніякого Тома Волера я не знаю. По-друге, вважаю своїм обов’язком доповідати, коли співробітники поліції з’являються на роботі у п’яному стані, наражаючи себе і колег на небезпеку. А по-третє, у мене немає бажання служити ніде, окрім як в патрулі. Дозвольте йти, інспекторе? – закінчив поліцейський.

Харрі обвів його поглядом Циклопа. Потім знову заплющив око і, глитнувши, сказав:

– Зробіть послугу.

Почувши, як гримнули двері, він тихо застогнав. Хотілося випити. Всередині все горіло.

– Ходімо? – запитала Беата.

– Ти йди, – відгукнувся Харрі. – Я залишуся, допоможу Іванові обійти вулиці, коли вони розберуться з горищем і підвалом.

– Упевнений?

– Абсолютно.

Харрі піднявся на терасу. Подивився на ластівок, послухав звуки, що доносяться з відчинених вікон. Підняв зі столу пляшку червоного вина. Там іще залишалося на денці, й він допив. Помахав Руті й «Трондхеймському орлові», які цього однаково не помітили, і повернувся в квартиру.

У спальні теж були помітні сліди ремонту.

Перед шифоньєром стояли незакріплені дверці з дзеркалом. Поряд із застеленим двоспальним ліжком стояв відкритий ящик із інструментами. Над ліжком висіла фотографія Віллі й Лісбет. Харрі особливо не вдивлявся в знімок, який Віллі віддав патрульному, але тепер побачив, що Рута помітила вірно: Лісбет і справді була просто лялечкою. Світле волосся, блакитні блискучі очі, струнка фігура з майже осиною талією. Мінімум на десять років молодша за Віллі. На фотографії вони були засмаглими і щасливими. Напевно, це був знімок, зроблений під час їхньої поїздки за кордон. На задньому плані виднілися величний старий замок і кінна статуя. Можливо, Франція. Нормандія.

Харрі сів на край ліжка і зі здивуванням помітив, як те просіло. Водяний матрац. Він ліг і відчув, як ліжко підлаштовується під форму його тіла. Приємно було відчувати шкірою прохолодне покривало. Вода в гумовому матраці переливалася при кожному його русі. Харрі заплющив очі.

Ракель… Вони пливли по річці. Ні, по каналу. Вниз за течією на теплоході, й вода дзвінко цілувала його борти. Вони були в каюті, й Ракель лежала поряд із ним в ліжку. Тихо сміялася, коли він із нею шепотівся. А потім прикидалася, ніби спить. Їй це подобалося – прикидатися. Така гра. Харрі обернувся подивитися на неї. Погляд упав спочатку на дзеркало, в якому відбивалося ліжко цілком, потім на відкритий ящик із інструментами. Зверху лежав невеликий шпатель із зеленим руків’ям. Він підняв інструмент. Легкий і маленький, злегка забруднений у штукатурці.

Харрі вже збирався покласти різець назад, коли рука раптом завмерла.

У ящику лежала частина людського тіла. Вони і раніше попадалися йому на місці злочину – відрізані частини тіла. Але через секунду він зміркував, що бачить дуже реалістичний фалоімітатор тілесного кольору.

Він знову ліг, так і не випустивши з рук шпателя. До горла підкотився клубок.

Після стількох років роботи, коли щодня доводилося порпатись у чужих речах, фалоімітатор не був таким уже потрясінням. І клубок до горла підкотив з іншої причини.