– Мені треба зробити кілька дзвінків, – сказав він.

За чверть сьома в квартиру Віллі й Лісбет Барлі прийшла Беата Льонн, а ще через п’ятнадцять хвилин кінолог у супроводі німецької вівчарки. Він відрекомендував себе і свого пса – обох звали Іванами.

– Так вийшло випадково. Це не мій собака.

Харрі помітив, що Іван чекає від нього глузливого коментаря, але промовчав.

Поки Віллі Барлі шукав у спальні недавні фотографії Лісбет і одяг, по якому Іван-пес міг би взяти слід, Харрі швидко і тихо ділився думками з Беатою і кінологом:

– Значить, так. Вона може бути де завгодно. Можливо, вона його кинула, або відчула нездужання, або потайки пішла куди-небудь. Мільйон варіантів. Але її також могли кинути на заднє сидіння і зґвалтувати четверо підлітків, що спалахнули від вигляду жінки в купальнику. Мені не хочеться, щоб ви шукали її за якимось одним із цих варіантів. Просто шукайте.

Беата й Іван кивнули: їм було ясно.

– Скоро тут з’являться патрульні. Беато, прочеши з ними околиці, поговори з людьми. Особливо в магазині, куди вона збиралася. Потім переговори з тутешніми мешканцями. А я піду он до тих друзів на балконі навпроти.

– Думаєш, вони щось знають? – запитала Беата.

– У них чудовий огляд, а сидять вони, судячи з кількості порожніх пляшок, уже давненько. Лісбет, за словами чоловіка, весь день була вдома. Я хочу дізнатися, чи бачили вони її на терасі, а якщо бачили, то коли.

– А сенс? – запитав кінолог, смикаючи за повідець Івана.

– Бо якщо дама в бікіні не виходила на терасу з цієї лазні, то це дуже й дуже підозріло.

– Звичайно, – шепнула Беата. – Підозрюєш чоловіка?

– Чоловіка я підозрюю з принципу, – сказав Харрі.

– А сенс? – повторив Іван.

– Шукайте чоловіка. Завжди винен чоловік, – видав Харрі.

– Перший закон Холе, – пояснила Беата.

Кінолог Іван по черзі дивився то на Харрі, то на неї:

– А… хіба не він заявив про її зникнення?

– Він, – погодився Харрі, – але однаково шукайте чоловіка. Тому ви з Іваном починаєте працювати не на вулиці, а тут. Придумайте яке-небудь пояснення, але мені треба, щоб ви спочатку перевірили квартиру та горище з підвалом. Добре?

Кінолог Іван знизав плечима і обмінявся пригніченим поглядом з тезком.

Ті двоє на балконі навпроти виявилися на перевірку зовсім не хлопцями, як вирішив було Харрі, побачивши їх із тераси, а дорослими жінками приблизно одного віку. Одна з них була великою любителькою постерів Кайлі Міноуг, а інша носила зачіску-їжак і футболку з написом «Трондхеймський орел». У Харрі не було ніяких доказів того, що вони лесбіянки, але він дозволив собі таке припустити. Розташувавшись у кріслі перед хазяйками зовсім як п’ять днів тому перед Вібекке Кнутсен і Андерсом Нюгордом, Харрі почав розмову:

– Вибачте, що витягнув вас із балкона.

Одна з жінок, що відрекомендувалася Рутою, ригнула, прикривши рот долонею, і відповіла:

– Та все гаразд. Вірно? – Вона ляснула сусідку по коліну.

Чоловічий жест, подумав Харрі, згадуючи при цьому слова психолога Еуне: «Стереотипи зміцнюються, тому що люди несвідомо шукають їх зміцнення». Саме тому поліцейські, виходячи з так званого досвіду, вважають злочинців дурнями. А злочинці вважають дурнями поліцейських.

Харрі коротко змалював співрозмовницям обставини справи, ті здивовано втупилися в нього.

– Звичайно, все скоро з’ясується, але нам у поліції доводиться й такими випадками займатися. Спершу потрібно встановити час.

Жінки серйозно кивнули.

– Чудово. – Харрі зобразив їм «посмішку Холе» – так Елен називала гримасу, яку він робив, коли хотів мати м’який і привітний вигляд.

Рута розповіла, що вони з полудня сиділи на балконі. Бачили, як до пів на п’яту Лісбет і Віллі Барлі лежали на терасі, потім Лісбет увійшла всередину, а Віллі розпалив вогонь. Він крикнув щось про картопляний салат, дружина відгукнулася з кімнати. Потім він теж зайшов усередину і повернувся хвилин через двадцять вже з битками (а, це те вугілля, подумав Харрі). Через деякий час – сусідки зійшлися на п’ятнадцяти хвилинах на шосту – вони побачили, як Барлі телефонує.

– У нас через двір усе чудово чутно, – повідомила Рута. – І ми почули, як інший телефон задзеленчав у кімнаті. По Барлі було помітно, що він знервований, – він шпурнув на стіл свій мобільник.

– Напевно, намагався додзвонитися дружині, – прокоментував Харрі, але, помітивши, як жінки переглянулися, пошкодував про те, що сказав «напевно». – А скільки часу потрібно, щоб дійти до магазину за рогом і купити там салат? – змінив він тему.

– До «Ківі»? Я добігаю хвилин за п’ять, якщо немає черги.