– Свого часу я жила з кухарем, і ми на пару тримали їдальню. Там я дещо дізналася про їжу. У тому числі й те, що в крові міститься білок, і, якщо крапнути її у воду, гарячішу шістдесяти п’яти градусів, вона згортається грудочками. Начебто в киплячій воді тріснуло яйце. Коли Андерс скуштував одну таку грудочку і сказав, що на смак вона схожа на яйце, я зрозуміла, що це кров і сталося щось серйозне.

Андерс Нюгорд слухав її з розкритим ротом. Його засмагле обличчя раптом зблідло.

– На все добре, – пробурмотів Харрі й вийшов.

Харрі ненавидів тематичні паби: ірландські паби, паби, де всі п’ють, роздягшись до пояса, паби, де обговорюються новини, а найбільше – улюблені паби знаменитостей, де на стінах висять портрети скандально відомих завсідників. У «Андеруотері» це була каламутна суміш морських тем підводного плавання та піратської романтики. Щоправда, на четвертому півлітровому кухлі Харрі перестало дратувати й булькання зеленої води, й шоломи від скафандрів водолазів, і простенькі скрипучі меблі. Могло бути й гірше. Минулого разу народ вирішив розважитися співом, і в якийсь момент здалося, що він на мюзиклі, а не в барі. Харрі уважно оглядівся і зі спокійним серцем переконався, що ніхто з чотирьох гостей не збирається співати й танцювати.

– Як настрій? Святковий? – запитав він барменшу, коли та поставила перед ним кухоль.

– О сьомій вечора? – відповіла дівчина питанням на питання і дала йому сотню здачі, хоча слід було дві.

Якби Харрі міг, то вирушив би в «Шрьодер». Але йому чомусь думалося, що туди його не пустять, а піти і з’ясувати це не вистачало хоробрості. Не сьогодні. З того, що сталося в четвер, у його пам’яті залишились якісь обривки. Чи в середу? Хтось із відвідувачів згадав, що Харрі показували по телевізору як героя норвезької поліції, тому що він застрелив маніяка в Сіднеї. Хтось відпустив пару зауважень, якось його обізвав, і щось із цього Харрі не сподобалося. Цікаво, чи дійшло до колотнечі? Не виключено, що кісточки пальців і перенісся він міг розбити, спіткнувшись об бруківку на Доврегате.

Задзеленчав телефон. Харрі подивився на номер і у черговий раз відзначив, що дзвонить не Ракель.

– Слухаю, шеф.

– Харрі? Ти де? – Б’ярне Мьоллер був стривожений.

– Під водою. В барі «Андеруотер». А що таке?

– Якою ще водою?

– Солонуватою. Напіврічковою-напівморською. У вас – як це? – дуже зайнятий голос.

– Ти п’яний?

– Не так, як хотілось би.

– Що?

– Нічого. Акумулятор сідає, шефе.

– Один співробітник, який був на місці злочину, погрожував написати на тебе рапорт. Говорить, ти був п’яний, коли прийшов.

– Чому погрожував, а не погрожує?

– Я відрадив. Ти був п’яний, Харрі?

– Звичайно, ні, шефе.

– Ти точно впевнений у тому, що зараз говориш, Харрі?

– А ви точно впевнені в тому, що хочете це знати?

Мьоллер незадоволено зітхнув у слухавку:

– Харрі, так далі тривати не може. Я змушений вжити заходів.

– Добре. Спершу усуньте мене від цієї справи.

– Що?

– Ви все прекрасно розчули. Я з цією свинею працювати не буду. Знайдіть іншого.

– У нас не вистачає людей, щоб…

– Тоді звільняйте. Мені начхати.

Харрі поклав телефон у внутрішню кишеню. Він чув, як голос Мьоллера тремтить і б’ється об грудну клітку, навіть приємно. Допивши пиво, Харрі встав і похитуючись вийшов назустріч теплому літньому вечору. Третє таксі, яке він окликнув на Уллеволсвейєн, зупинилося.

– Хольменколлвейєн, – сказав Харрі й відкинув спітнілу голову на прохолодну спинку шкіряного сидіння.

По дорозі він дивився в заднє вікно, спостерігаючи, як у блідо-голубому небі крутяться у пошуках їжі ластівки. В повітрі якраз з’явилася мошва. Саме час для ластівок, аби підкріпитися, з цієї миті й до заходу сонця.

Таксі зупинилося біля великого і трохи похмурого дерев’яного будинку.

– Під’їхати до ґанку? – запитав водій.

– Ні, постоїмо тут, – сказав Харрі.

Він подивився на будинок. Йому здалося, що у вікні він помітив Ракель. Олегу, напевно, скоро пора в ліжко. Уперше з моменту суперечки Харрі приїхав сюди. На душі скребло…

– Сьогодні ж п’ятниця?

Таксист із побоюванням подивився в дзеркало і повільно кивнув.

Дні. Тижні. Господи, як же швидко ростуть ці хлопчиська!

Харрі помасажував обличчя, намагаючись втерти трохи життя в те, що зараз найбільше нагадувало посмертну маску.

Адже взимку здавалося, що все не так уже й погано.

Харрі тоді розкрив кілька великих злочинів, у нього був свідок у справі Елен, він не пив. А ще Ракель і він перейшли від простої закоханості до спільного будівництва сімейного життя, і йому це подобалося. Подобалися виїзди на природу, пікніки для дітей, де Харрі смажив на вугіллі м’ясо. Подобалося запрошувати батька і Сестреня на недільну вечерю і дивитись, як його сестра з синдромом Дауна грається з дев’ятирічним Олегом. І найчудовіше – закоханість не проходила. Ракель навіть почала міркувати, що непогано б Харрі переїхати до них, аргументуючи це тим, що будинок занадто великий для них із Олегом, а Харрі не дуже прагнув знайти контраргументи.