Шрифт:
Й заворожила.
І в пекло потрапила.
І ти в її чарах,
Як на небі у хмарах.
Ходиш по барах,
Весь в своїх дарах.
А чари зняти не можу.
Скажу йому ось так та так,
Та йому не вгоджу.
І так і сяк і знято,
Та не те є свято –
Сказав, що марю я,
Сказав, що мало знаю я.
2
Й заклинання прочитала,
Щоб в пекло потрапити.
Потрапити туди мала,
Щоб ту відьму проклясти.
Вбити, чари зняти,
І замахнулася ножем.
Постаралася серця не мати,
Але ми християни так не можемо.
Тихо відійшла щоб злякати,
Та вона безстрашна.
Як це так серця не мати,
А вона не має, й світу вона винна.
Винна, що долю людську
Зламала в свою користь.
Проколола як кульку,
Де ж у відьми є совість?
В чари огорнула,
Та слідкувати демонів послала.
Відьма б любов подарувала,
Якби не кришталеву мала.
Бо кришталева горда, зла,
Бо кришталевої й шматка жаль.
Бо кришталеву не змогла,
На те вона й кришталь.
І любов не подарувала,
І з життя пішла.
Та перед смертю не розчарувала, А лише заплакала.
А мені тепер з тобою возитися, Розчарувати просити.
Чи мені тобі вклонитися,
Чи навчити тебе любити?
Ах, кому я говорю,
Серцю кришталевому.
Пропливеш по морю,
Та пропливеш не по справжньому.
Бо любити ти не вмієш,
І ніколи не вміла.
Ах, так може ти не хочеш,
А тільки чарами мучила.
– Ах - зітхає на все те.
– Я вміла і любила,
Та зимою серце снігом замела.
Тоді ще я бездумною була,
Була як ти - немов у чарах,
Сиділа немов зачарована.
Шпигувала поглядом за ним по барах, Хоча й любила не мільярдера сина.
– Ах он як ти - крикну я.
– Лише гроші дорогі тобі.
Зачарована його сім’я.
Побажала серця б ти собі.
– Не зупиняй відьму на півслові, Бо не бачити тому хлопцю волі.
Волі від чар моїх неземних,
Від очей, що сняться моїх.
– Ах ти так, то слухай,
Прийшла сюди тебе проклясти.
То чому тягну, ай ай ай.
Тепер можеш і не мріяти,
Проклинаю я тебе.
І все, сказати нічого.
Те що в світі мені любе,
Не зачіпне й краєчка серця мого.
Відпусти його, чари зніми,
Не муч мене і його.
– Ой боже, які ми стали,
Ой ой ой ой .
А роги золоті не хочемо?
Чи такого попросити не можемо?
Ах, бо в нечистої сили просимо.
Та ні, ти змовчиш.
– Ні, не змовчу ніколи,
І доб’юсь мети без зла.
– І було таке коли,
Я б і без зла все змогла.
– Сльози з очей впали,
І відьма немов розтала.
– Що з тобою відьма?
Чи ще проклясти словами сімома?
– Ах, якби ти благословила,
Душу мою невинну.
Я ж тоді як ти була!
То чари прожену.
– Що злякалася?
Тобі померти не хочеться.
Ти забарилася,
Тобі прощення хочеться.
– І вже розтала як сніг,
Провела рукою й мовила
– Він любити мене не міг,
А я все ловила його на думках.
Так знай, чари вже знято,
Не політаю в небесах,
Не потрібне мені й золото.
– А що ти хочеш дика?
– Не зви мене так.
– Жареного, вареного індика,
А все це чи не так?
– І вже хриплим голосом
– Як знай, а мене не забувай.
Хай і коса моя колосом,
Та мене не покидай.
– От чого ти забажала,
Тут я не лишусь.
– Відьма тихо заридала,
І тут я схаменусь.
Це не демон, це не тьма,
Це колишня безпомічна леді,
Яка колись любила кого і я.
Та як могла я це впустити,
І думати як зла з землі.
З землі де чисті душею люди.
Та не по своїй волі,
Я до такого дійшла.
Любов голову з крутила,
І ледь ось ця відьма не померла.
Не довго я думала,
І відьму запитала:
– Що ти хочеш?