Був викликаний полк ім. Хмельницького і за його допомогою вже на 1-шу год. дня було знято всі караули полуботківців і припинено всякі непорядки у місті. Майже ніде полуботківці не робили опору, лише при видаленню їх з вещевих складів і арсеналу виникли сутички й дійшло до вжиття зброї. Є поранені й вбиті з тої й з другої сторони. Витісняли тут полуботківців юнкери»248.

Участь членів Центральної Ради і УГВК у агітації серед полуботківців здебільшого була ефективною. Газета так передає один з епізодів: «Члени Ради вступають в розмову з солдатами. Український військовий депутат прап. Герасименко звертається до сотні з короткою промовою і запитує, чи довіряють вони Центральній Раді? «Віримо!» дружно одповідають солдати і погоджуються йти назад в свої казарми»249.

Дії Центральної Ради і Штабу Київської військової округи координувались. Ще о 10 годині ранку на нараді представників Генерального секретаріату Центральної Ради і командування КВО було досягнуто угоди, згідно якої полковник Ю. Капкан відмінив наказ про зосередження в своїх руках повноти влади і зобов’язав всі військові частини підкорятись розпорядженням командуючого округом250.

Мабуть, вперше дійшли не просто згоди, а такої єдності поглядів і дій, коли керівництво операціями довірили представнику УГВК. Виконуючий обов’язки головного начальника Київської військової округи генерал-лейтенант Трегубов (Оберучева, як відзначалось вище, в Києві на той час не було) видав такий наказ по Київському гарнізону: «Члену Українського Генер. Військ. Комітету, що состоїть при Центральній Раді, Генерального штабу ген. — майору Кондратовичу доручаю за згодою У.Ц.Р. встановити порушений в деяких частинах гарнізону м. Києва порядок. В разі потреби звертатись до коменданта за нарядом війська. 5 липня 1917 р. ген. — лейт. Трегубов»251.

Не можна відкинути і свідомого прагнення начальства штабу КВО якомога більше «задіяти» в придушенні виступу полуботківців УГВК. Адже саме 5 липня в «Робітничій газеті» з’явилась стаття «Військовий Генеральний Комітет» за підписом «Д. А.», що своєрідно тлумачила положення 2-го Універсалу, в якому не було згадки про Генеральний військовий комітет, а йшлося лише про представництво Центральної Ради у різних вищих військових інстанціях з метою комплектування окремих українських частин. «Отже ясно, — зазначалося в публікації,— що завданням Генерального Комітету має бути комплектування українських частин, значить, організація їх і тільки. Права і обов’язки командування до Генерального Комітету не належать. Міністри, що вели переговори з Ц. Р., рішуче побачили порушення єдності армії в уділенню Генеральному Комітетові права командування.

Розуміється, це право дуже важне, але і дуже відповідальне. Віднині, позбавившися права командування, Генеральний Комітет, а з ним і Центральна Рада, не несуть ніякої відповідальності за виконання військових обов’язків українськими частинами.

Відправка українських частин на фронт, згода чи незгода їх йти в атаку, це все тепер діло їх і загального командування, український генеральний комітет в тому умиває руки. Члени Генерального комітету, можливо як громадяне, але як приватні громадяне, могли б проводити агітацію відповідно своїх переконань, але це ні в якому разі віднині не є їх обов’язком»252.

Отже, не судилося УГВК вийти «сухими з води». Обставини випередили його розрахунки. Щодо наказу генерала Трегубова, то не треба володіти особливим даром фантазії, щоб зрозуміти, що військовою мовою у військовий час означають формулювання «встановити порушений порядок», «в разі потреби» з «нарядом війська». Як мінімум, в конкретній ситуації для полуботківців це обіцяло роззброєння їх будь-якою ціною і насильну відправку на фронт.

Для «наведення порядку», крім Першого українського запасного піхотного полку ім. Б. Хмельницького, штабом КВО виділені 3-я школа прапорщиків, підготовча командна школа, гвардійський Кірасирський полк, 2-й запасний саперний батальйон, артилерійський підрозділ253.

Видано наказ про негайну здачу повсталими зброї!254

При повній розбіжності поглядів щодо використання військової сили (Центральна Рада прагнула все ж по змозі м’якше, делікатніше розв’язати конфлікт), одними вмовляннями, звичайно, не обійшлось. Так, невдовзі після блокади банку туди були направлені посилені наряди юнкерів, які заарештували всіх полуботківців, що там знаходились, і відвели їх до штабу фортеці. Аналогічні арешти відбулися і в ряді інших пунктів, де виявлялись безчинства повсталих. За повідомленням «Киевской мысли» «Заарештовані безперервним потоком зранку доставляються в штаб фортеці і палац (Маріїнський палац. — Авт.). Мобілізовано всі сили Київського гарнізону, військові частини якого енергійно придушують безчинства «полуботківців», які весь час продовжуються.

В палаці встановлено безперервні чергування представників чітабу фортеці, штабу військової округи, Рад робітничих і військових депутатів і громадських організацій.

На вулицях затримують масу осіб з пограбованими речами. їх доставляють у палац, піддають допросам»255. Старшин переправляли до приміщення Центральної Ради, де під чесне слово і зобов’язання повернутись у казарми їх відпускали256.

О тринадцятій годині надійшли повідомлення про перші збройні сутички. В телеграфному батальйоні, що приборкував полуботківців, з’явились поранені. Поширились чутки, що були вже й убиті.

Що ж до більшовиків, то немає фактів, які б підтверджували їхню безпосередню причетність до виступу полуботківців. Проте, як відомо, вони вели постійну пропаганду проти війни, за укладення миру, викривали імперіалістичні заміри Тимчасового уряду. Тому на більшовиків передусім і вирішено було покласти відповідальність за ганебне воєнне фіаско.

В пресі розпочалась антибільшовицька кампанія, подекуди траплялись антибільшовицькі ексцеси, що змусило організації РСДРП(б) вдатись до тактики оборони.