Таке трактування подій в 3-му авіапарку здійснено на матеріалах публікацій газет. («Киевская мысль», «Нова Рада», «Робітнича газета»). Варто додати лише те, що за даними «Киевской мысли» полуботківці одержали в свої руки зі складів 10 кулеметів і 5 тис. гвинтівок268. Та як би там не було, ясно одне — до крайніх заходів, до кровопролиття справа в 3-му авіапарку не дійшла.

Надвечір виконкоми громадських об’єднаних організацій, Рад робітничих і солдатських депутатів направили військовому міністру-офіційне повідомлення про виступ полуботківців269. До нього, безумовно, надійшли відомості і від штабу КВО. У відповідь О. Керенський передав телеграфом до Києва вимогу командуючому округом «всіма наявними засобами» охороняти порядок у військах і негайно припиняти будь-які спроби відкритої непокори, протидії і збройного опору владі Тимчасового уряду. В разі необхідності міністр пропонував «рішуче діяти, відповідно до обстановки, не чекаючи подальших вказівок»270.

Військове командування КВО вжило ряд рішучих заходів для опанування ситуацією. Керівництво діями по боротьбі з безчинствами було передано генерал-майору Оболєсову. Спеціальним наказом заборонялись без відома останнього будь-які кроки271.

В свою чергу, голова Генерального секретаріату В. Винниченко надіслав інформацію Тимчасовому уряду: «У відповідь на Ваше запитання про відгуки петроградських подій в Києві повідомляю: Центральна Рада і виконавчі комітети послали до Петрограду телеграму з заявою про цілковиту готовність всіма силами піддержувати Тимчасове Правительство і осудом виступів неодповідальних груп. Видана відозва до населення Києва і всього краю.

Вночі на 5 липня група українців-вояків біля 5000 чоловік, яка склалась з ешелонів, що проходили розбивний пункт, та самовольно і всупереч розпорядженню Генерального Комітету назвала себе полком імені гетьмана Полуботка, захопила арсенал, озброїлась і поставила караул коло державних установ.

Генеральний секретаріат вжив рішучих заходів до встановлення порядку. Викликано військо гарнізону, як українці, так і росіяни, охороняють місто.

Частину повсталих заарештовано. Інші — повстанці під впливом рішучих заходів Генерального Секретаріату залишають фортецю та арсенал. Охорону беруть на себе полк імені Богдана Хмельницького, сапери, юнкери та інші часті гарнізону. По згоді Секретаріату з командуючим військовою округою охорона міста та околиць, а також відновлення порядку доручено членові Генерального Комітету ген. Кондратовичу.

Секретаріат в справі заспокоєння міста іде в тісному контакті з місцевими комітетами громадських організацій, Ради робітничих та солдатських депутатів. Місцеві організації більшовиків, разом з іншими революційно-демократичними організаціями, сприяють заспокоєнню. Не вірте агентським і газетним звісткам — вони складені нашвидку, під впливом непровірених чуток, які розповсюджуються наляканою людкістю. Відомо поки що тільки про одного пораненого»272. Незважаючи на всі вжиті заходи, роззброїти всіх полуботківців, вичерпати конфлікт 5 липня так і не вдалось.

Зокрема, на Печерську до самої ночі йшли багатолюдні мітинги, виступали численні промовці. Щоправда, значну частину полуботківців уже вдалося повернути до казарм.

В ніч з 5 на 6 липня 1917 р. під головуванням М. Грушевського відбулося засідання Малої Ради, яке, звичайно, першим питанням розглянуло події, викликані виступом полуботківців. В його обговоренні взяли участь М. Ковалевський, М. Грушсвський, Б. Мартос, Л. Кіндратович, Березник. Ухвалили: «Доручити Генер. Секрет, по військовим справам, щоби він негайно розглянув події з полуботківцями, вияснив дійсний стан справи, випустив окремі повідомлення до населення м. Києва з виясненням правдивого характеру подій і зложив справоздання на слідуючому засіданні Малої Ради»273.

На виконання рішення Ради голова Генерального секретаріату В. Винниченко і Генеральний секретар військових справ С. Петлюра звернулися з відозвою «Од Генерального Секретаріату». Виклавши хід повстання, давши йому негативну оцінку, вони завершували її словами: «Повідомляючи про сумний і недопустимий вчинок гвалтівників-українців, Генеральний Секретаріат повідомляє громадян м. Києва і цілої України, що він, беручи після універсалу Центр. Ради й декларації Російського Тимчасового уряду в свої руки владу і обороняючи інтереси революції на Україні, не допустить, щоб волю й громадський лад ким би то не було порушувано. Закликаючи громадян до спокою, до біжучої праці, Генеральний Секретаріат разом з тим повідомляє, що він зуміє дати раду тим, хто йде всупереч волі наших найвищих установ і заважає їм працювати на добро України та революції»274. Ніч з 5 на 6 липня 1917 р. в Києві пройшла в цілому спокійно. Біля всіх державних установ виставлені посилені пости юнкерів, солдатів вірних військовому начальству, з допомогою міліції мобілізовано дружинників. В Марийському палаці здійснювали чергування представники Ради робітничих і Ради солдатських депутатів, міського виконавчого комітету громадських об’єднаних організацій і партій.

До ранку місто було в значній мірі звільнене від полуботківців. Щоправда, не обійшлось без інцидентів. Останньою виходила з міста та частина повсталих, яка займала штаб фортеці на Печерську. «Вертаючись у Грушки на місце свого постійного перебування, полуботківці о 4 1/2 год. ранку зустрілися на перехресті Бібіковського бульвару і Володимирської вулиці з патрулем 1-го ім. Богдана Хмельницького полку, який в цей час ішов згори од Володимирського собору. Спокійно пропустивши полуботківців, патруль з Бібіковського бульвару звернув на Володимирську, прямуючи до приміщення Центральної Ради. На Володимирській, недалеко від перехрестя, у цей час стояв другий патруль — з юнкерів 3-ї школи прапорщиків. Юнкери також, спокійно пропустили полуботківців, але побачивши зараз же за цими богданівців, що звертали на Володимирську, подумали, що то вернулись полуботківці, і кинулись до зброї. Пострілами з кулемета і рушниць убито одного солдата полку ім. Богдана Хмельницького і двох легко поранено. За розпорядженням військових властей начальника, караульного дозору було заарештовано і розпочато слідство»275.

За повідомленнями інформаційних агентств і очевидців полуботківці, залишаючи Київ, забрали з собою «багато рушниць, патронів і кільканадцять кулеметів, а прийшовши в Грушки, окопались там»276. Ранком того ж дня до полуботківців направили трьох представників — від Генерального військового комітету, Генерального секретаріату та Ради військових депутатів, щоб умовити їх «скласти зброю та відправитись на фронт. Цієї мети досягнути не вдалось, але умовляння все ж таки зробили на вояків той вплив, що вони вирішили поважно вести переговори з представниками нашої краєвої влади і обрали для цього організоване представництво, а не випадкове, як було перше.