Шрифт:
Подайся краще в монастир! Іди!..
Ну, старому така роль дуже сподобалась, він швидко вивчив її напам'ять і так торохтів - любо-мило послухати. Здавалося, що саме для неї його й на світ привели; а коли він уже добряче наламався до тієї кумедії, та ще, було, як розійдеться, то так руками вимахує та стрибає - мало зі шкури не вискочить.
При першій слушній нагоді герцог видрукував кілька афіш про виставу, а потім ті два чи три дні, що ми пливли плотом, творилася справжня катавасія - король із герцогом весь час на мечах билися, все репетирували, так герцог їхні вправи називав.
Одного ранку запливли ми глибоченько в штат Арканзас і побачили в затоці невеличке містечко. Ми пристали до берега, за три чверті милі вище, в гирлі невеличкої річечки, так рясно оброслої кипарисами, що вона скидалася більше на печеру. Всі ми, окрім Джіма, посідали в човен і подалися до того містечка роздивитися, чи можна там дати виставу.
Нам дуже пощастило: після обіду в містечку мала відбутися циркова вистава, і з навколишніх сіл уже почав з'їжджатися люд - то на деренькучих візках, то просто верхи. Цирк мав виїхати з міста надвечір, отже, наша вистава була якраз вчасна і могла мати великий успіх. Герцог найняв судову залу, і ми пішли розклеювати афіші. У них писалося:
ВІДРОДЖЕННЯ ШЕКСПІРА!!!
Предивне видовище!
Тільки одна вистава!
Славнозвісні трагіки Девід Гаррік Молодший з лондонського театру Друрі-Лейн та Едмунд Кін Старший з Королівського Геймаркетського театру, Уайтчепел, Пудінг-Лейн, Пікаділлі, Лондон, та Королівських театрів Європи зіграють у славетній Шекспіровій п'єсі під заголовком:
СЦЕНА НА БАЛКОНІ з «Ромео та Джульєтти»!!!
Р о м е о - містер Гаррік .
Д ж у л ь є т т а - містер Кін.
За участю всієї трупи!
Нові костюми, нові декорації, нова режисура!
А також захоплюючий, майстерний і моторошний
Двобій на мечах з «Річарда III»!!!
Р і ч а р д III - містер Г а р р і к .
Р і ч м о н д - містер Кін.
А також
(На прохання публіки)
Безсмертний монолог Гамлета у виконанні неперевершеного КІНА
Триста разів підряд виступав він з ним у Парижі.
Тільки одна вистава
Через від'їзд на гастролі до Європи
Плата за вхід - 25 центів;
для дітей та слуг 10 центів.
Ми пішли тинятися по місту. Крамниці та будинки були тут здебільшого старі, обшарпані, з розсохлими ветхими стінами, що їх зроду-віку ніхто не фарбував; будинки всі стояли на стовпах, наче на дибах, футів на три - на чотири від землі, щоб не заливало водою, коли річка виступить з берегів під час повені. Навколо будинків були невеличкі садочки, але в них нічого не росло, крім дурману і соняшників, та ще височіли там кучугури попелу й валялися старі подерті чоботи, черевики, побиті пляшки, ганчір'я та погнуті бляшанки. Паркани з неоднакових дощок, поприбиваних як попало одна на одну, покривилися в різні боки, а хвіртки трималися лише на одній завісці, та й та була ремінна. Деякі паркани були навіть побілені - видно, за прадавніх часів, десь, певно, коли ще Колумб відкрив Америку, як сказав герцог. Майже в кожному садку рилися свині, а люди намагалися їх звідти вигнати.
Всі крамниці розташувалися вподовж однієї вулиці. Спереду були влаштовані полотняні навіси на стовпчиках, до яких приїжджі селяни прив'язували коней. Під навісами, на порожніх ящиках з-під різного краму, цілісінькі дні висиджували тутешні ледарюки та стругали знічев'я ті ящики ножами фірми Барлоу; а ще жували тютюн, та ловили гав, та позіхали, та потягалися - все нікчемні людці. Всі вони носили здебільшого жовті солом'яні брилі, з парасольку завбільшки, але ходили без курток та без жилетів; називали вони один одного запросто: Біллом, Баком, Генком, Джо чи Енді й поволі цідили слова, рясно пересипаючи свою мову лайкою. Майже кожного стовпчика підпирав якийсь лобуряка, застромивши руки в кишені штанів і виймаючи їх звідти тільки для того, щоб позичити комусь жуйку тютюну або почухатись. Розмова між ними провадилася приблизно така.
– Дай-но мені пучку тютюну, Генку.
– Не можу, в мене самого тільки на одну жуйку лишилося. Звернися ліпше до Білла.
Може, Білл і дасть йому ту жуйку, а може, збреше і скаже, що в нього немає. Багато хто з отих ледацюг ніколи не мають і цента в кишені, ані жменьки тютюну. Вони тільки те й роблять, що позичають; такий ледацюга звичайно каже своєму приятелеві:
– Позич-но мені щіпку тютюну, Джеку, я щойно віддав Бенові Томпсону останню жуйку.
І майже завжди це брехня, на яку може впійматися хіба що якийсь нетутешній новачок, але Джек тутешній і через те відказує:
– Ти дав йому тютюну, кажеш? Ти? Старий як котюга, а бреше як щеня! Поверни мені те, що ти брав у мене, Лейфе Бакнере, то я тобі позичу хоч тонну, хоч дві, ще й розписки з тебе не братиму.
– Та я ж тобі вже раз повертав.
– Еге ж, злиденні шість жуйок. Та й позичав ти крамничний тютюн, а повернув самосад.
Крамничний тютюн - це пресований плитковий тютюн, а ці хлопці жують звичайно папушний. Коли вони позичають, то не відрізують ножем, а беруть весь жмуток у зуби та й гризуть і водночас рвуть його руками, доки жмуток перерветься навпіл; тоді власник тютюну кидає сумний погляд на повернені йому рештки й каже іронічно: