із іншими обідами, коли за столом надто розпатякуються.

По обіді точилося багато всіляких розмов, і нам із Томом доводилося ввесь час берегтися, та все намарне: за розмовою вони ані словом не прохопилися про втеклого негра, а ми й собі боялися бодай на те натякнути. Однак за вечерею хтось із дітлахів спитав:

– Тату, а можна мені з Томом та Сідом піти на виставу?

– Ні, - відказав старий, - я гадаю, що не буде взагалі ніякої вистави; та коли б і була, ходити вам туди нічого. Цей утеклий негр розповів нам із Бертоном усе чисто про ту ганебну виставу, і Бертон збирався усіх про те попередити; то вже, мабуть, отих дурисвітів виштурхали геть із міста.

Он як! Та я все-таки не винен. Ми з Томом мали спати в одній кімнаті й в одному ліжку; тож, удавши з себе дуже потомлених, ми відразу ж по вечері, побажавши всім на добраніч, подалися нібито спати; а тоді вилізли крізь вікно, спустилися по громовідводові на землю й помчали до міста; я не вірив, щоб хто-небудь попередив короля та герцога; і якщо я не покваплюся та не встигну натякнути їм, що тут готується, то вони, напевно, добре наберуть у халяви.

Дорогою Том розповів мені, чому всі переконані, ніби мене вбито, та що мій татусь знову зник і більше не з'являвся, та ще який зчинився ґвалт, коли Джім утік; а я розповів Томові про наших дурисвітів та про «Королівське Неабищо», та ще, скільки вистачило часу, про нашу мандрівку плотом; коли ж ми дісталися до міста й дійшли до середини - а було вже тоді близько пів на дев'яту - дивимося, аж суне нам назустріч розлючена юрба зі смолоскипами, всі галасують, репетують, калатають у сковорідки та дудять у ріжки; ми відскочили набік, щоб пропустити їх; а коли вони нас минали, я побачив, що вони тягнуть короля із герцогом верхи на жердині, - власне, не побачив, а знав, що то король і герцог, бо ж годі було їх упізнати: вишмарувані дьогтем та обсипані пір'ям, вони втратили всяку людську подобу й скидалися більш за все на два величезні лантухи. Мені неприємно було на це дивитися і навіть стало шкода тих жалюгідних халамидників; я відчув, що в мене проти них ніколи на серці зла не буде. Та й справді то було жахливе видовище. І як ото люди можуть бути одне до одного такі жорстокі?

Ми побачили, що запізнилися, - нічим уже не зможемо їм допомогти. Тоді почали розпитуватися в декого з тих, що відстали, й вони розповіли нам, що всі подалися на виставу, немов сном і духом нічогісінько не знають, і сиділи собі спокійненько та мовчали, поки бідолашний старий король розійшовся та почав стрибати; тут хтось подав знак, усі глядачі скочили з місць, кинулись на сцену й схопили їх.

Ми з Томом попленталися додому, і я почував себе вже не таким бадьорим, як раніше; мене щось гнітило й чомусь здавалося, ніби я чимось завинив, хоч я й не вчинив нічого лихого. Але це завжди так; то не має значення, чи добре ти вчинив, чи погано - совість не панькається з тобою, а просто допікає тобі до живого серця. Якби в мене був такий настирливий собака, як та совість, я б його отруїв. Ота клята совість займає в людині більше місця, ніж решта нутрощів, а користі з неї ніякої. І Том Сойєр каже те ж саме.

Розділ XXXIV

Погомоніли ми з Томом, погомоніли та й задумалися. І раптом Том каже:

– Слухай, Геку, які ж ми телепні, що не зметикували цього раніше! Ручуся тобі, що я знаю, де саме Джім сидить.

– Та ну! Де?

– А в тій халупі, що біля купи попелу. От сам помізкуй! Ти помітив, як під час обіду один негр тягав туди миски з їстивом?

– Помітив.

– А для кого ж те їстиво призначалося, як ти гадаєш?

– Для собаки.

– Я й сам так думав. Однак то зовсім не для собаки.

– Чому ти гадаєш, що не для собаки?

– А тому, що я помітив в одній мисці скибку кавуна.

– Ай справді, і я те помітив. Як же це я не збагнув, що собаки кавуна не їдять? Трапляється ж таке: і дивишся, а нічого не бачиш!

– Отже, негр відімкнув колодку, як заходив у халупу, і знову замкнув її, коли вийшов. А коли ми вставали з-за столу, він приніс дядькові ключа, - це той самий ключ, я певний. Кавун означає, що там людина, колодка означає, що там сидить ув'язнений. Навряд щоб на маленькій плантації, де ще й до того хазяї такі добрі та милі, сиділо б аж двоє під замком. Там сидить Джім. Чудово! Я дуже радий, що нам пощастило його знайти, як то й личить справжнім детективам; щодо мене, то будь-який інший спосіб ламаного шеляга не вартий. А тепер ти покрути мозком та придумай план, як викрасти Джіма, і я теж помізкую, може, щось надумаю; а тоді порівняємо обидва способи та й виберемо, котрий буде кращий.

Ну ж і голова в цього Тома Сойєра - мудрий, як ніхто! Коли б Томова голова та на мої в'язи, я б не віддав її нізащо, хоч би з мене робили герцога, капітана пароплава, чи клоуна в цирку, чи ще там яку видатну особу. Я також надумав дещо, але наперед знав, хто запропонує справжній план. Невдовзі Том запитав:

– Готово?

– Готово, - кажу.

– Добре, ну розповідай.

– Мій план такий, - кажу.
– Спочатку треба впевнитися, чи в тій халупі справді Джім сидить, чи хтось інший. Далі треба завтра вночі підготувати затопленого човна і пригнати плота з острівця до нашого берега. А тоді першої ж темної ночі мусимо витягти ключа із кишені в старого, коли той спатиме, й тікати звідси плотом разом із Джімом річкою наниз; вдень будемо ховатися, а пливти по ночах, як то ми з Джімом раніше робили. Ну, як?

– Як? Можна й так, чого ж? Це найпростіше. Та тільки нема в тому ніякої вигадки. Ну, що ж то за план, коли в ньому немає небезпеки? Та тут упорається й немовля! Ні тобі розголосу, ні тобі слави! Як після якоїсь нікчемної крадіжки на миловарні.

Я мовчав, бо ні на що інше й не сподівався; я вже наперед знав, що коли Том Сойєр вимудрує план, то вже й комар носа не підточить.

Але ж то був і план! Я зразу зрозумів, що він разів у п'ятнадцять кращий, ніж мій. За будь-чиїм планом ми врешті звільнимо Джіма, але за його планом буде більше перцю, та ще й нас можуть на смерть торохнути! Це мені припало до вподоби, ми вирішили так і зробити. Не розповідатиму зараз, у чому саме той Томів план полягав, бо ж я знав наперед, що можуть бути ще всілякі зміни. Я знав, що Том іще переінакшуватиме його на кожному кроці, коли випаде нагода вимудрувати якусь нову гостру небезпеку, що її цікаво було б подолати. Він так і робив.

Але одне було добре - це те, що Том Сойєр щиро заповзявся допомагати мені викрасти негра з неволі. Саме цього ніяк не міг я збагнути. Як це сталося? Адже ж Том хлопець порядний і добре вихований; дбає про власну добру славу; і родичі його теж, мабуть, не хотіли б сорому набратись; він хлопець з головою, не якась там довбешка, не лоботряс якийсь, не негідник; і раптом - маєш! Гордість, справедливість та самолюбство аж ніяк не втримують його від участі в такій справі, яка обов'язково вкриє ганьбою його самого і всю його родину, знеславить на цілий світ. Я не міг цього збагнути. Це було просто непристойно! І я знав, що мушу йому це розтлумачити, я ж таки йому щирий друг! Хай зараз же відмовиться від цього небезпечного заміру, щоб не накоїв собі лиха. Тільки-но я розтулив рота й почав був говорити, як він одразу ж перебив мене: