Ознайомившись з кораблем і навантаживши вироби зі сталі, головним чином залізничні рейки, вони рушили в Аргентіну. Екіпажеві пояснили, що з Буенос-Айреса корабель рушить до гирла Амазонки, де вони візьмуть руду для Японії. Після закінчення рейсу всім обіцяли високу винагороду. Несподівано, допливши до берегів Африки, капітан наказав перемінити курс і плисти в Кейптаун. У порт вони увійшли вночі. Портові власті повідомили, що в Кейптауні спалахнула епідемія жовтої лихоманки й екіпаж мусить пройти карантин у містечку Германус. Коли всі сходили з корабля, трапився нещасний випадок: Муджібар послизнувся на мокрому трапі й зламав ногу.

Ця розповідь тривала декілька годин, бо все нотувалось у протоколі: спочатку на рідній мові Муджібара, а потім перекладалось на англійську мову й офіційно засвідчувалось. Муджібар Саттар мусив підписати обидва протоколи. Він і перекладач були настільки вимучені, що на їхнє прохання допит припинили.

Знову послали телеграму в Кейптаун — до представника страхової компанії. У відповіді той пояснив, що вже багато років у Південно-Африканській Республіці не було жодного випадку жовтої лихоманки і ніякий екіпаж не перебував на карантині. Зате в Германусі, містечку під Кейптауном, саме тоді, коли Муджібар лежав у лікарні, справді оселилися якісь іноземці. Для них найняли цілу віллу. Однак не пощастило встановити, чи то були матроси з «Куретаке-Мару».

Водночас Муджібар детально розповів про своє перебування в лікарні й описав будинок, у якому лежав, а також медичний персонал. Перевірка підтвердила правильність його розповіді.

— Коли мені вперше дозволили встати, — розповідав він, — я підійшов до вікна, щоб подивитися, куди ж я потрапив. Адже привезли мене вночі. Через вікно я побачив свій корабель «Куретаке-Мару» і здивувався, бо з нього вивантажували руду на берег, а нам казали, що ми веземо її в Японію.

— Чи то справді був корабель «Куретаке-Мару»? — запитали його.

— Безперечно. Коли мц пливли в Аргентіну, нам не вистачало чорної фарби, і довелося пофарбувати якорі в червоний колір. У Буенос-Айресі ми закупили фарбу, але всім сподобалися ті червоні якорі, тож коли поверталися з Алмазонки, знову пофарбували їх у червоний колір.

На знімках якорі справді були червоного кольору. Це підтвердив також представник страхової компанії в Буенос-Айресі. Крім того, знайшлися свідки, які пригадали цю характерну рису корабля з японською назвою, коли той привіз залізничні рейки.

Факт перебування Муджібара Саттара в Кейптауні теж не викликав ніякого сумніву. Він-бо мав офіційний документ: виписку з лікарні, де були зазначені дати перебування там з описом курсу лікування. На додачу були ще три знімка, де матрос стояв разом із санітарками на тлі лікарні.

— Побачивши через вікно свій корабель, — розповідав далі Муджібар Саттар, — я вирішив сфотографувати його. Плівок я мав доволі й, нудьгуючи, зробив безліч знімків.

Для страхової компанії ці знімки були особливо цінним документом. Вони показували, як на березі поволі росте купа руди, а корабель в міру його розвантаження також ставав дедалі вищий. На знімках видно було і вагони з рудою. Ціла серія знімків переконливо показувала, що вольфрамову руду розвантажили в Кейптауні. Отже, в момент катастрофи руди на кораблі не було.

А що ж тоді було? Це дуже добре показували інші знімки. На перших знімках корабель стояв пришвартований біля берега, і на його темному тлі виразно вимальовувалась темна купа червоно-бурої руди. Решта знімків показували, що корабель «Куретаке-Мару» стояв уже в іншому місці, з правого боку чомусь яснішої купи. Один знімок зафіксував мить, коли з ковша великого крану в трюм сиплеться жовтава земля.

Наступні знімки знову показували корабель, який стояв у порту, але обидві купи ставали щораз меншими. З однієї вагони і далі забирали руду, а друга зникала в трюмах «Куретаке-Мару». І, нарешті, на останніх видно було панораму порту, але вже без великого суховантажу.

Представник страхової компанії в Кейптауні отримав розпорядження перевірити, чи заходив у порт корабель з ліберійським прапором. Однак цієї інформації не вдалося роздобути. В адміністрації порту сказали, що корабель «Куретаке-Мару» ніколи не запливав у Кейптаун. Натомість у той самий час там перебував корабель з японським прапором «Сакура-Мару», який справді привіз залізну руду з Намібії. Адміністрації порту нічого не відомо про вольфрамову руду, котру нібито розвантажили в порту. Та й узагалі представники портової адміністрації не дуже охоче розмовляли на цю тему.

Перевірити в реєстрах страхової компанії «Ллойдс оф Лондон», чи справді плаває по морях корабель «Сакура-Мару», було якнайпростіше. Японський судновласник також не приховував, що його суховантаж з пшеницею на борту взяв курс з Австралії на Дурбан. Звідти корабель «Сакура-Мару» поплив у Намібію, де прийняв у свої трюми двадцять тисяч тонн залізної руди, яку доставив у Кейптаун. З Кейптауна корабель з баластом рушив назад у Дурбан і зараз із шістдесятьма тисячами тонн африканського вугілля пливе в Японію. Невдовзі повинен прийти у порт Йокогаму.