Шрифт:
– Та в мене то є гроші, але, бач, не вистаче на все, - обізвавсь Мишук, запикуючись.
– А коли не вистаче на все, то знай, що тато не може настачить доволі грошей і на себе, і на нас, - сказала Мелася й почала гримать на Мишука та нарікати на малий засіб в батька, чого передніше Мишукові ніколи не доводилось чути од неї.
Мишук легенько зітхнув і з досади сів верхи на коня та й покатав на карти до Некрашевича. Налазлива та настирлива Мелася вже зовсім обридла йому й надокучила своєю завсідньою причепливістю та бурчанням. Він почав пересвідчуваться, що Мелася не тільки не добра, але й лайлива, нездатлива, уперта й неподілшлива; сама ладна гуляти й марнувать гроші, а йому велить сидіти вдома та піснюкать саме в веселий час масниці, коли ввесь мир хрещений п'є та гуляє.
Тільки аж весною в маї Мишукові якось вдалось виканючить грошей в Меласі. І він чкурнув з Некрашевичем до Києва.
В Царському садку Шато в той час вже почались гулянки; вже поодчиняли літні театри та кафе-шантани. Занудившись на селі, Мишук з Некрашевичем кинулись з жадобою на усякі забавки й щовечора гуляли в Шато трохи не до білого дня. Після спектаклю ця давня гуляча компанія звичайно пила чай, а потім усі вечеряли на веранді курзалу. Некрашевич та Мишук загулялись так, що їм і додому не хотілось вертаться. Вже минув тиждень, а вони все гуляли з своїми давніми приятелями цілим гуртом, в котрому скупились відомі в Києві гультяї, трохи не шибеники, що аж упадали коло всяких співачок та артисток.
Мелася ждала, ждала і не могла діждаться Мишука. В неї майнуло заздріння, чи не чкурнув часом Мишук десь на теплі води, абощо.
«Щось там та скоїлось! Недурно ж Люба натякала мені зовсім не двозначними словами… А вона все знає, що тільки діється, неначе сорока на хвості приносе їй усякі звістки. Невже він мене не любив, а тільки приставлявся і одруживсь зо мною так собі, аби напосістись на мою Деркачівку та загарбать її в свої руки?» - думала Мелася, лягаючи і вставаючи.
І в неї майнула думка поїхати до Люби на вивідки, щоб за все докладно дізнаться од неї. Вона зібралась нашвидку, спохвату дещо забувши взять з собою, та й поїхала в Київ, щоб випитать за все в Люби, а коли трапиться, то при нагоді і впіймати свого чоловіка на гарячому вчинку.
Мелася своїм звичаєм заїхала до Кандибихи і, трошки причепурившись, зараз побігла до Люби та й почала свої розпитки та вивідки. Люба призналась, що була вчора й позавчора в Шаті на гулянці й обидва рази бачила на веранді в пізні обляги компанію, бачила там і Некрашевича й Мишука, що вечеряли за довгим столом, а з паничами вечеряло зо три чи чотири співачки з кафе-шантана.
Увечері Мелася передивилась в Шаті усіх панів і паничів: Мишука й Некрашевича не було. В неї трохи одійшло од серця. Вона почала в думці докорять собі за заздрівання й навіть глузувать з себе за те, що послухала легковажної приятельки.
Після спектаклю Мелася з Любою пішли гулять по плацу і вмішались в густий натовп. Музики грали, аж одляски йшли з неширокої долини по горах та пригорках, закутаних в густі старі липи та кленки. Курзал стояв на височенькому пригорку; і в будинку дві просторні веранди з колонками в верхньому й нижчому поверсі було видно наниз на плац, як на долоні. В ясному освітленні було видно всі столи. Мелася зорила бистро очима по столах. За одним довгим столом на нижчій веранді в самому кутку вона незабаром угляділа Некрашевича, а поруч з ним свого Мишука в рядку інших паничів. Проти їх сиділо чотири панні. Одна з їх була дуже поставна та показна, білява та гарна, з куделею русого волосся на голові, притрушеного срібними блискітками. В Меласі аж ноги затрусились.
– Он де він тиняється! Он де він байдикує й марнує грошаки!
– промовила Мелася.
– А я його дома жду й сподіваюсь, в вікна виглядаю щодня, щогодини. Ну, тепер же начувайся! Потривай же! А скажи мені, серце Любко, хто то з ним бенкетує, щоб я могла обвинувачувать його в вічі певним фактом, а не наздогад!
– Ото попліч з ним сидить тутешній поет Тарановський, що друкує свої поганенькі віршики в тутешніх газетах, але він гуляє завжди з акторами цілі ночі. А он далі отой білявий поставний німець - то режисер оперетки, а за ним ондечки бовваніє сухорлявий панок - то якийсь заволока, херсонський дідич. А ота білява панія з куделею на голові - то співачка з кафе-шантана, на ймення Диво-Камілла. А хто оті три панії, що до їх залицяються кавалери, напевно не скажу, хто вони такі. Здається, ота гарненька, он дивись, що з високими чорними бровами, що все регоче та ніби тими бровами моргає на Некрашевича, - то, здається, актриса з драматичної спілки, - сказала Люба.
Вечеря, очевидячки, була дуже приємна. Мишук реготавсь, аж кучеряву голову закидав на спинку стільця, та все розмовляв з гарною білявою співачкою. Усі за столом були веселі. В закутку було ясно, як удень, людно, весело й гарно. Любу й Меласю аж завидки брали. Обидві вони так і шугнули б туди, щоб побавиться хоч і до білого дня в тому поетичному й веселому кутку, що серед темної ночі був схожий на гарну сцену в театрі.
– Ой як там гарно та весело!
– прохопилась необережна Люба.
– Тільки нам треба б сховаться в оте стовпище, щоб вони часом не примітили нас. Ще скажуть, що я зумисне тут пикала та підглядала, - сказала обережна Люба.
– Сховаймось. Та мені й неприємно й досадно дивиться на те гуляще Мишукове товариство, на ту збірню.
– Та ти, Меласю, не дуже-то тім турбуйся! Усі чоловіки одним миром мазані: усі вони мають нахильність до бенкетування, мають потяг до залицяння, як де побачать гарну мордочку.
– Усі, та й не всі, бо твій Елпідифор тебе любе й ні до кого не залицяється. Мій таки ледащо в усьому. Ондечки за столом він і очей не зводе з тієї куделі! Хоч в гармату, та й вистрель ним! таке ледащо! Ну, потривай же! Покажу я тобі оту руду куделю!