Але чим більше його гнобили, то тим більше він множився та більше ширився. І жахалися єгиптяни через ізраїлевих синів. І Єгипет змушував синів Ізраїля тяжко працювати. І вони огірчували їхнє життя тяжкою працею коло глини та коло цегли, і коло всякої праці на полі, кожну їхню працю, яку змушували тяжко робити.

І звелів єгипетський цар єврейським бабам-повитухам.., і говорив: «Як будете бабувати єврейок, то дивіться на порід: коли буде син, то вбийте його, а коли дочка, – то хай живе». Але баби-повитухи боялися Бога, і не робили того, як казав їм єгипетський цар. І вони лишали хлопчиків при житті... І наказав фараон усьому народові своєму, говорячи: «Кожного народженого єврейського сина – кидайте його до Річки (Річка ­– тут Ніл), а кожну дочку зоставляйте при житті!” (Вихід, 1 розділ, 8–22 вірші).

Такий стан продовжувався доти, доки не послав Господь народові Своєму вождя – Мойсея, аби вивів він народ віри з єгипетського рабства. Історія Мойсея змальована у другій книзі Біблії, “Вихід”, у 2 та 3 розділах. Обмеженість проповіді рамками часу не дозволяє мені докладно зупинитися на тому, як народився Мойсей у єврейській сім’ї, як виховувався в домі фараона, як став на захист свого народу, убивши єгиптянина, і був змушений втікати з Єгипту до мідіянського краю. Як, пасучи отару тестя свого Їтра (Іофора, священика мідіянського), потрапив він на гору Божу Хорив, і побачив там неопалиму купину – терновий кущ, що у ньому горів вогонь Божий, а кущ не згоряв. Як Господь із того палаючого куща прикликав Мойсея до виконання місії спасіння – виведення народу Ізраїля з рабства Єгипту. Не зупиняюсь я ні на чудах, що їх чинив Господь через Мойсея перед народом Божим та фараоном, коли повернувся Мойсей до Єгипту, ні на запеклості серця фараонового, який, незважаючи на всі знамення, не бажав відпускати нащадків Авраама. Про все це, як і про кари, якими карав за запеклість Господь єгиптян, ви можете прочитати у 4–10 розділах книги “Вихід”. Торкнуся лише події, що й стала причиною святкування старозавітної Пасхи...

“І сказав Господь до Мойсея: «Ще одну поразу наведу Я на фараона й на Єгипет. Потому він відпустить вас ізвідси. А коли він буде відпускати вас, то зовсім вас вижене звідси!»...

І промовив Мойсей (фараонові): «Так сказав Господь! Коло півночі Я вийду посеред Єгипту. І помре кожен первородний (народжений першим, старший серед дітей сім’ї) єгипетської землі від первородного фараона, що сидить на своїм престолі, до первородного невільниці, що за жорнами, і все первородне з худоби. І здійметься великий зойк по всій єгипетській землі, що такого, як він, не бувало, і такого, як він, більш не буде...» Та зробив запеклим Господь серце фараонове, – і він не відпустив ізраїлевих синів із своєї землі.

І сказав Господь до Мойсея й Аарона (старшого брата Мойсея, первосвященика) в єгипетськім краї, говорячи: «Оцей місяць (нісан) для вас – початок місяців... Скажіть усій ізраїльській громаді, говорячи: «Хай візьмуть собі кожен ягня за домом батьків, ягня на дім... Ягня у вас хай буде без вади, самець, однорічне (символ безвадного, безгрішного сина Божого Ісуса Христа – майбутньої правдивої Жертви, Істинного Агнця Непорочного). І хай воно буде для вас пильноване аж до чотирнадцятого дня цього місяця (до 14 нісану). І заколе його цілий збір ізраїлевої громади на смерканні. І хай візьмуть тієї крові, і хай покроплять на обидва бокові одвірки, і на одвірок верхній у тих домах, що будуть їсти його в них. І хай їдять тієї ночі те м’ясо, спечене на огні, та опрісноки (опрісноки, маца – хліб з неквасного тіста. Символ чистоти і швидкості виходу з рабства гріха. Не було часу заквашувати тісто). Хай їдять його на гірких травах (на згадку про гіркоту рабства)...

А їсти його будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете ви їсти його в поспіху. Пасха це для Господа! І перейду Я тієї ночі в єгипетськім краї, і повбиваю в єгипетській землі кожного первородного від людини аж до скотини. А над усіма єгипетськими богами вчиню Я суд. Я – Господь! І буде та кров вам знаком на тих домах, що там ви, – і побачу ту кров, і обмину вас (в оригіналі: “пасахті”, “пасах” – “перейду”, “перескочу”. Ангел-губитель обминув доми тих ізраїльтян, які вірили у грядущий прихід Месії). І не буде між вами згубної порази, коли Я вбиватиму в єгипетськім краї.

І стане той день для вас пам’яткою, і будете святкувати його, як свято для Господа на всі роди ваші! Як постанову вічну будете святкувати його!..” (Вихід, 11-12 розд іли ).

2). Наша Пасха – Христос!

Пасха Старозавітна стала прообразом Новозавітної Пасхи. Як в старозавітні часи був посланий Богом Мойсей – “найлагідніша за всяку людину, що на поверхні землі” (див. Числа 12.3), щоб вивести народ Ізраїля з єгипетського рабства, – так 1250 років потому послав Господь Сина Свого Однородженого, щоб вивести нас із рабства гріха. “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого” (Ів. 3.16 – 18).

Сказав Господь: “Вірою спасетесь!” І як в старозавітні часи віра в майбутній прихід Агнця Непорочного, Месії – Христа (євр. “Месія” “Мешіах” – грецьк. “Христос” – укр. “Помазаник Божий” – Той, Хто помазаний Благодаттю Святого Духа звершити місію спасіння), спасла народ віри від гніву Божого, так і в часи Нового Заповіту віра у викупну жертву Спасителя і грядущий прихід Його у славі, спасає віруючих і вірних від вічного засудження.

В старозавітні часи виразом цієї віри було помазання вхідних дверей будинків нащадків Авраама кров’ю жертовного ягняти, а згодом щорічне святкування Пасхи Господньої – вічної постанови для всіх поколінь народу Божого. В часи ж Нового Заповіту виразом віри є принесення в нашому житті плодів цієї “віри, що чинна любов’ю”, принесення плодів Любові – довготерпіння, милосердствування, доброзичливості, скромності, смиренності, поміркованості, щедрості, лагідності й доброти, правдолюбства. Плодів Милосердя і Богопізнання.

В книзі Відкриття Господь звертається до нас: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною...” (Відкр. 3.20). От воно, помазання дверей нашого серця, – помазання вірою! Прийняття в наше життя, нашу кров крові Ісусової, життя Ісусового. Реалізація в нашому житті Його життя. Прийняття крові і плоті Його в нашу кров і плоть. Бо коли ми причащаємось, приймаємо в своє життя Новозавітне вино вчення Його, Вчення Любові, що змінює наш розум і звеселяє серце кожного християнина, то воно стає кров’ю Христовою в нас. Бо коли ми причащаємось, приймаємо всім єством своїм хліб духовний Слова Божого, що є найнеобхідніший для нас, для нашої суті, хліб наш насущний, то він стає плоттю Христовою в нас. Це і є та вечеря Господня, це і є та Пасха Новозавітна! Пасха, перестрибування, перехід (“пасха“, “песах” – євр. “перехід”, “перескочення” із стану рабства гріха в стан свободи духа! Пасха, перехід з країни, де править “світоправитель темряви віку цього” в Обіцяну Землю торжества Правди! Перехід з царства “духів злоби піднебесних” в Царство Небесне, Царство Любові, Царство Боже! І цей шлях, цей перехід, це перескочення, ця Пасха – Христос! Як сказав св. ап. Павло: “Отож очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні (от вони, старозавітні опрісноки! – О. В.), бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, а ні в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистоти та правди!” (1 Кор. 5.7).