Наша Пасха – Христос. Він є Той “Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!” (див. Ів. 1.29). Він є Той, Хто показав нам шлях до спасіння, бо Він і є Той Шлях, Той Перехід, Те Перестрибування, Та Пасха! Як і сказав Він: “Я – Дорога, і Правда, і Життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Ів. 14.6). Він є Ті Двері в Царство Боже, як і сказано: “Я – двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться”... (Ів. 10.9). Він є Той, Хто зробив нас братами Своїми, ставши “первородним між багатьма братами”. “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре. Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив” (Рим. 8.28 –30).

Христос – первородний. Він першим пройшов шлях від смерті до життя, як і співається у ці дні в тропарі (основній пісні) свята: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував”. Він, будучи безгрішним, явився “в подобі грішного тіла”, і проклав нам шлях через розп’яття і смерть у воскресіння життя. І ми, що знаходимось в гробах, чиї серця наповнені духовною мертвечиною гріха й беззаконня, ненавистю, лихою пожадливістю та зажерливістю, гординею та нелюбовністю, повинні стати на вказаний нам шлях спасіння. Повинні розіп’яти в собі гріх разом з Христом – розіп’яти, розкаятись, визнати своє беззаконня перед Господнім лицем; ми повинні вмерти для гріха разом з Христом – зупинитись на шляхах своїх, припинити чинити гріх, бо віра без діл мертва; і тоді ми й воскреснемо духовно разом зо Христом у життя вічне!

Наша Пасха – Христос. І не дай нам Бог принижувати величну суть торжества Пасхи до світського, заземленого розуміння цього свята, як слушної нагоди поласувати шинкою, крашанками та паскою. До речі, паска – святковий кулич – є не що інше, як відгомін наших прадавніх язичницьких обрядів, а звичка “святити паску“ – вимушений компроміс церкви з язичництвом, корені якого вже загубилися у глибині віків, і відноситься цей звичай до так званого двовірства, яке гостро викрив у своїй праці “Дохристиянські вірування українського народу” блаженної пам’яті митрополит Іларіон (в миру – професор Іван Огієнко). Зокрема в розділі “Жертви й обряди” читаємо: “Найстарші жертовні церковні приноси – це канун і кутя, що спочатку Християнства не дозволялись...

Так само й пізніше до Церкви приносили не тільки свої духовні Молитви, але й хліб, булки, мед, полотно, рушники, хустки, плоди, паски, крашанки й т. ін. Великоднє порося й ковбаса, та й сама паска, – це залишок дохристиянських жертов, проти чого сильно виступив у 1591 році осібним друкованим у Львові Посланням Патріарх Царгородський Єремія II. Але всі намагання викинути це з народного життя не дали добрих наслідків, і в Требнику спокійно вміщується «Молитва во єже благословити брашна (споживання. – Авт.) м’яса во Святую і Великую Неділю Пасхи».

Отож, дорогі брати й сестри, пам’ятаймо про суть свята Пасхи, і нехай звучить в наших серцях радісна й велична пісня пасхального канону утрені: “Воскресіння день, просвітимось, люди, Пасха, Господня Пасха, від смерті бо до життя, і від землі до Неба Христос Бог нас привів, пісню перемоги співаючи”...

ПРОВОДИ

Наступна, друга неділя після Пасхи, називається за церковною традицією Антипасхою (від грецького “замість Пасхи” – друга, нова Пасха). Вона має іще назву Неділі про Фому, або Фоминої неділі. Служба цього дня присвячена спогаду про осязання апостолом Фомою ран воскреслого Христа. Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов’язану з Воскресінням Христовим. Число “8” в біблійній мові символізує початок нового етапу, нового життя, нової седмиці.

Неділя після Великодня являється у нас також Неділею провідною, або ж Проводами. Проводи – це урочисті поминки, Великдень для померлих. Часто їх плутають з так званим “Навським великоднем”, відзначення якого, на відміну від Проводів, не освячене церковною традицією.

Сама назва Навський (або Наський) великдень походить від старослов’янського слова “навь”, або “нав’є”, себто – мрець. Іншими словами, це Пасха померлих. В деяких місцевостях України таке поминання відоме також під назвою Рахманський великдень. Корені цієї традиції сягають сивої давнини, язичницької доби. Ще з дохристиянських часів ми маємо відомості про обряд поховання у слов’ян, відомий як “тризна”. Згідно з дослідженням митрополита Іларіона (в миру – професора Івана Огієнка), найдавнішу згадку про тризну у слов’ян подає візантійський письменник VII ст. Теофілакт. В Іпатієвому літописі змальована тризна по князю Ігорю у 945 році. Тризна – це поминки, на яких пили і їли, а на деяких могилах справляли ігрища та військові змагання, вірячи, що душі померлих, спостерігаючи за цими дійствами, тішаться з них.

З приходом на слов’янські землі християнства, православна церква розпочала боротьбу з язичницькими обрядами, в тому числі й з тризнами. Однак ця боротьба не увінчалася повним викоріненням поганських обрядів, хоча вони з часом й змінилися, набули інших форм та наповнилися новим змістом. Хоч “родимі плями” давніх язичницьких звичаїв залишились в народних традиціях і донині, безумовно, заслуга Церкви полягає в тому, що докорінно було змінене їхнє першопочаткове поганське ідейне навантаження, і сьогодні ця обрядовість набула духовного християнського змісту. Таким чином за християнського часу з’явився обряд поминання померлих. Це православний похоронний обряд, панахиди, “батьківські поминальні суботи”.

В різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. І часто через це маємо плутанину місцевих і встановлених Церквою традицій. Так Навський (дехто, не знаючи етимології цього слова, каже “Намський”) великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, – нерідко його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну між Пасхою і Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях здійснюються не в один день (в Галичині бувають й другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції.