Шрифт:
Всі. Так! Так!
Іван. Ну, вже Омелько що скаже, то так, неначе дратвою пристрочить.
Семен. Не піде з позикою за розумом!
Омелько. Тепера вскладчину та покропимо вечорниці. Семене, ти будеш за міхоношу; настановляй бриля. (Кида у бриль Семенові срібні гроші). А ти, Гнате, збігай за музиками та й дівчатам дай звістку.
3-й парубок. Та це я знов за попихача?
Омелько. Бо ти ж молодший над усіх.
Парубки скидають Семенові гроші.
Іван (виверта кишені). Де ж це мої гроші? Де ж це вони у бісового батька поділись? От тобі й на! Калавур! Обікрали… Е, ні, брешу, постривай, осьдечки вони! О, коли б же не розсипати!… На тобі, Семене, червінця!
Семен. Та це ж шаг, та ще й щербатий!
Іван. Щербатий? Тю! Така його й мати щербата була. Бери, коли дають! Знаєш, братику: з голого, як з святого!
Омелько. Тепер починай пісні - звеселимо вулицю!
Голоси. Ану, гей, почнемо "Чумака"! Зачинай хто!…
Гуляв чумак на риночку, Та пив чумак горілочку: Пропив воли, пропив вози, Пропив ярма, ще й занози Все своє добро! (двічі) Прокинувся чумак вранці Та полапав у карманці Всі кишені вивертає, Аж там грошей вже й чорт має ті вічі Нічим похмелитись! (двічі) Ой піду я до шинкарки: "Всип, шинкарко, хоч з півкварти!" Шинкарочка к чорту дметься, Ще й з чумаченька сміється, Дід що гіркий п'яниця! (двічі) Скинув чумак жупанину: "Всип, шинкарко, четвертину!" "Ой не всиплю четвертину, Здобудь грошей хоч з полтину, Двічі тоді пий-гуляй!" (двічі) Вийшов чумак на могилу, Станув, глянув у долину: Стоять воли, стоять вози, Висять ярма, ще й занози - Не моє добро!… (двічі) От піду я у Молдаву, Там сім рік я погорюю; Ой сім рік я погорюю, Воли й вози покупую - Вп'ять буду чумак! (двічі)Завіса
ДІЯ ДРУГА
Середина хати удови Морозихи. Стіл, лавки, піч, кочерги, піл, мисник і усяке збіжжя.
Микита сидить за столом і луза насіння; Маруся з деркачем в руці, Морозиха сидить на полу.
Маруся. Причепурю я, тіточко, хоч трохи вашу хату, бо щоб не прозвали й вас нечупайдою, як-от співають про ту удову, що "сім день печі не топила, сіней, хати не мела…".
Морозиха. Причепури, чепурухо! Та не викидай сміття надвір, бо против ночі не годиться.
Маруся. Хіба ж я цього не знаю? Я замету між кочерги! (Зупинилась проти Микити і з жартом говорить). А ти, парубче, не сміти по хаті, а то я тебе ось цим деркачем по губах!
Микита (дає їй лушпиння). На викинь!
Маруся. І сам викинеш, не великий пан. І-і, розлущився!
Микита. Відчепись ти від мене.
Ті ж і Одарка.
Одарка. Добривечір!
Маруся (швидко). Сестривечір, добрички, чи не телячили ви моїх бачатків?
– Аякже, телячили, телячили: задрали лози та й побігли у хвіст". Яким це вас вітром сюди занесло?
Одарка. Таким же, як і вас. Здрастуйте, тітко! Чи ви ще живенькі-здоровенькі? (Кладе хліб на стіл).
Морозиха. Здорова, здорова, дівонько! Як тебе господь милує?
Одарка. Спасибі господеві милосердному! Бабуся вам кланяються.
Морозиха. Спасибі, спасибі!
Маруся (тихо до Одарки). Що, вже бачилась?
Одарка (соромлячись). З ким?
Маруся. Ач, ще й питає!
Микита (наслухав). Так і вилетіла йому назустріч!
Морозиха. Хто? Кому назустріч?
Микита (регоче). То ми балакаємо про Одарчиного мидруса.
Одарка. Просимо вас, не смійтеся з нас: ми об тім не споримо, що вас не стоїмо; ви за нами не дуже, а ми за вами й байдуже!…
Маруся. Он як відчитала!
Микита (удає з себе спокійного). Говорила покійна до самісінької смерті, та все чорт батька зна що!
Одарка. Адже я з тобою не балакаю, то й не лізь у вічі. Я тобі вже не раз казала: не зачіпай мене!
Маруся (регоче). Закуси, Микито, чим бог послав!