Один за одним усі стали стихати. Де хто стояв, там і прикипів. Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, тихенько ахнула, миттю зім’яла в руці машкару й скоренько шкрябнула на піч.

– Чи ви переказилися, чи дурману наїлися, чи що це з вами сталося?
– кричав сердито о. Лука.
– Скільки часу стою та кричу, а вони й вухом не ведуть:.. Що у вас таке тут діється?
– спитав він.

Хлопці мовчали.

– Ну, а вчителька ж де?
– знову спитав о. Лука, озираючи очима хату й не знаходячи Галі.

Хлопці тільки переглянулись.

– Пораділи, що вчителька самих у хаті лишила, то зараз і хату згодні перевернути! Де, кажу, вчителька?
– звернувся о. Лука до одного з хлопців, що стояв поблизу.

– Вони... отам,- тихо, заикуючись, одмовив той і показав пальцем на піч.

– Де?
– здивовано перепитав о. Лука.

– На печі.

– Як на печі... чого... слаба, чи як?
– нічого не розуміючи, питав о. Лука.

Хлопці приходили помалу до пам’яті; деякі почали тихенько пирскати зо сміху.

– Вони засоромилися вас та й сховалися на печі, бо були в машкарі,- сміливо й насмішкувато промовив Грицько Прокуда, вийшовши з гурту наперед.

По хаті залунав зразу дитячий регіт.

О [тець] Лука мовчки пройшов од порога далі й, високо закинувши сиву бороду вгору, став заглядати на піч. Діти збилися коло його й зазирали туди ж. Грицько проворно зіскочив на припічок, показав пальцем у куток, глянув на

о. Луку й весело промовив:

– Ось де вони!..

– Анно Тимофіївно, що це з вами сталося?
– спитав о. Лука.

Десь на печі почулося хлипання.

– Ай-яй-яй!
– докірливо промовив він.- Оце так учителька, оце так божественна вчителька!.. А ви, лобуряки, оце так лекції вчите?
– почав суворо гримати на школярів о. Лука.

Хлопці підняли гомін - почали виправдуватись.

– Годі, годі!
– спиняв батюшка.- Знаю вас... становись на коліна!

Хлопці одразу змовкли, і хто де стояв - весело гуцнули на коліна.

– До порогу, до порогу!
– показував о. Лука рукою.

Почовгали гуртом до порогу й вирівнялись у два ряди.

– Ану злазьте сюди, панно вчителько!
– гукнув на піч о. Лука.

Хлопці радісно заіржали.

– Злазьте-но, злазьте, не соромтесь,- заохочував Галю батюшка,- бушували отут разом, то треба разом і кару приймати.

Галя соромлячись, проте охоче злазила з печі, вважаючи, очевидно, цю кару цілком справедливою.

0[тець] Лука зацитькав на школярів, регіт стих, і Галя, червона, як жарина, спустила додолу очі й стала в ряд школярів, що їй залюбки, по-товариськи розсунули місце.

0[тець] Лука сів на стільці й почав вичитувати.

Хлопці з лицемірно-скорботними обличчями слухали батюшку й крадьком моргали один на одного, радіючи веселій оказії.

Незабаром Галя теж держала вже руки «по швам», вирівнявшись, як бравий школяр, і в її очах теж поблискував уже веселий і хитрий школярський вогник.

1910

Іде Ларько улицею, зігнувся й хилитається... Плетена шапка нап’ята на уші, жмутом намотаний на шиї шарп, руденький повстяний пінжак, на ногах зашкарублі чоботи; вуси й борідка взялися кригою, шия втягнута в плечі, а під рукою вгорнута в драну хустину скрипка! Білі метелики снують кругом Ларька, сліплять, сідають на голову, на бороду... позаду юрма дітей...

– Ларьку, ану заграй чечіточки! Го-го! Та як же упився Ларько!..

– Ларьку, а коли ще підеш під Бойкову греблю на весілля?..

Кидають на його мерзлим кізяком, перечіплюють, у сніг валяють.

– Га! Хвороба на вас! Кш!
– кричить Ларько й ганяється по улиці за дітьми, мов за горобцями.

– Чого це ти, Ларьку, стежкою не йдеш, та все в сніг лізеш? Хіба ж тобі туди йти?.. Тобі он куди йти!
– і хлопці пхають його кудись у другий бік.

– Брешеш!
– бубонить Ларько.- Я все бачу і все знаю... Мене не одуриш...

Ларько таки справді все бачив і все знав: бачив він, що кругом його скрізь дерево в білому цвіту, бачив, що всі хати вкриті зверху білими ковдрами, що скрізь у маленьких вікнах жовтіють крізь якусь сітку плями світла.

Значить - прийшла вже ніч.

А знає Ларько, що завтра різдво і що він іде до панів на хутір славити Христа. А там нагодують його, напоять і грошей дадуть, а то ще, може, пощастить і вкрасти що, як було минулого року. Де був допіру,- Ларько вже забувала й навіщо йому теє знати: де був - нема тепер.