— Для тебе я міг би зробити все! Я знаю, що ти нещаслива.

— Уже кілька місяців ти про мене й не згадував, звідки ж ця раптова дбайливість?

— За останній час багато що змінилось. У мене є певні плани, я покінчу з жалюгідним існуванням, що вів досі, і розпочну таке життя, про яке завжди мріяв.

— Ти хочеш пограбувати банк?

— Не жартуй, я цілком серйозно!

— Гаразд, гаразд, Вальтерку. Розкажи краще про свої плани, бо я лусну з цікавості.

— Незабаром я матиму солідну суму грошей і стану незалежний. Найближчим часом, певно, виїду з Гроссвізена.

— Вип'ємо за успіх!

— До повного щастя, — підхопив Грубер, — мені не вистачає лише, щоб ти…

— Вальтер! Я ж заміжня!

— Джонсон?.. Він так захопився своєю секретаркою, що, мабуть, не дуже шкодуватиме, коли ти покинеш його. Це не пусті слова, Кароліно. Твій чоловік вчащає до Ельзи надто часто!

— Ельзи? Цієї сухопарої фарбованої блондинки? Це… гидко! — її приємний голос раптом пролунав дуже гостро.

— Бачиш? — вів далі Грубер. — Як інспектор поліції я чимало знаю. Давно вже поговорив би з ним, але я певною мірою підвладний йому і не можу собі цього дозволити. Зраджувати таку жінку, як ти! — додав з пафосом. — Та не журись! Постараємося змінити цей прикрий стан речей. Випиймо за краще майбутнє!

Шель запалив сигарету. «Інспектор обрав наївну й банальну тактику», — подумав він, міркуючи про те, чи справді щось подібне могло бути. Не уявляв собі флегматичного Джонсона, який фліртує з своєю секретаркою. Але це не мало значення. Інспектор чудово знав, яку принаду начепити на гачок. Шель вмостився зручніше і завмер, дослухаючись. Справа почала набирати цікавого повороту.

— Кароліно! Ми обоє на невідповідних місцях, — правив своєї Грубер. — Ти живеш з людиною, якій до всього байдуже, а я сиджу на нікчемній державній платні. Животіємо в цьому поганенькому містечку. Але скоро Вальтер Грубер покаже, на що він здатний!

— Пауль і Ельза! — гнівно повторила Кароліна. — Може, розкажеш докладніше про свої плани?

— Це діла надзвичайно делікатні і… дуже секретні, — озвався він тихо.

— І, напевно, суперечать законові.

— О, ні. Закон стоїть осторонь. Це щось подібне до торговельної угоди, в якій я диктую умови.

— А коли ж стануться ті великі зміни в твоєму житті?

— Сьогодні я здобув усі матеріали для здійснення своїх намірів, але ще не виробив плану дії. Після цієї, самою долею влаштованої зустрічі все залежатиме від тебе.

— Чим я можу допомогти, Вальтерку?

— Їдьмо звідси негайно, розпочнімо разом нове життя!

— А Пауль? Мін уже якось попереджав тебе, пригадуєш? Цього разу може вчинити щось жахливе.

— О, до біса з ним! Утішиться в обіймах своєї Ельзи. — Грубер ятрив Кароліні серце.

— Облиш про цю повію!

— Маєш рацію, це неприємно… Їдьмо зі мною, Кароліно! Буду…

— А ти певен, що твої таємничі плани пощастить здійснити?

— Я ще ніколи не був ні в чому так глибоко впевнений. Готувався до цього давно. А сьогодні щасливий збіг обставин дав мені в руки всі козирі. До деякої міри завдячую в цьому нашому надто цікавому полякові.

— Йому?

— Еге ж, приїхав і почав совати носа не в свої справи. Накоїв чимало клопоту, з якого Вальтер Грубер скористався з максимальною користю для себе.

— Нічого не розумію.

Інспектор грубо зареготав.

— Це дуже заплутані речі, моя люба, — сказав з ноткою погорди в голосі. — З часом, коли я оповім тобі все, ти дивуватимешся, як вдало я зумів це зробити. Те, що сьогодні попало мені до рук, варте золота. Я так тішився, коли всі його шукали… Але ти не відповіла на моє запитання.

— Шель не дурний, — недоречно вставила Кароліна.

«Спасибі», — подумав журналіст.

— Що він має спільного з нами?

— Чому він домовився і не прийшов? Щось тут не так.

— Може, з ним що сталося? — сказав Грубер і нещиро засміявся. — Я зовсім по дивувався б: там, на Сході, на дорогах лише підводи.

Якийсь час вони мовчали.

Шель глянув на годинника. Близько десятої. Джонсон, напевно, тривожиться за Кароліну, та й він, Шель, не прийшов, хоч і пообіцяв.

— Не думай про нього, — вмовляв Грубер. — З таким ми завжди зарадимо! Я наказав Земмінгеру стежити за кожним його кроком. Коли б він щось вчинив, я зразу ж знав би про це.

— Навіщо ти домовлявся з ним?

— Хотів дещо вивідати у нього та й гадав, що він мені знадобиться в цьому ділі. Але після зустрічі з тобою, Кароліно, це вже не має значення. Скажи тільки одне слово, скажи, що поїдеш зі мною.

— Треба подумати.

— Кароліно, і ти можеш жити з чоловіком, який щовечора повертається від коханки? Ти, жінка надзвичайної краси, жінка, що заслуговує абсолютної любові і обожнювання…

— Не захлинайся словами, мій любий, і не пий так багато.

— Важко знайти слова, які б тебе переконали…